Тема уроку «Економіка та суспільно – політичне життя в добу застою»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
1 Економічна ситуація в УРСР
Економічна ситуація в СРСР, що склалася
в першій половині 1960-х рр., змусила керівництво радянської держави вдатися до
пошуку шляхів подолання негативних тенденцій в економіці. Вихід із кризи
запропонував на сторінках газети «Правда» (1961) економіст Є. Ліберман. Суть
трансформацій полягала в тому, що за фасадом часткової лібералізації та
демократизації господарської системи вживали заходів щодо повернення до
централізованого управління економікою (було ліквідовано раднаргоспи та
створено 9 нових загальносоюзних і 11 союзних республіканських міністерств
СРСР).
Ліквідація
раднаргоспів означала обмеження прав союзних республік і їх територіальних
органів, відновлення всевладдя союзних міністерств. 90 % підприємств республіки
підпорядковувались Москві. У розпорядженні уряду УРСР залишилась фактично
місцева промисловість.
Почали
з сільського господарства (березневий 1965 року пленум ЦК КПРС), зокрема із
запровадження нових принципів закупівлі продукції: твердого планування,
збільшення заготівельних цін, доплат за надплановий продаж, підвищення
матеріальної зацікавленості селян.
Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське
виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не змогли. Адже вони не
змінювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишався підневільним.
На початку 1980-х рр. зроблено спробу інтегрувати
сільське господарство та переробну промисловість – утворено агропромисловий
комплекс (АПК).
Загалом більшість програм розвитку села та його
соціальної перебудови виявилися не реалізованими: фінансування соціальної
інфраструктури здійснювалося за залишковим принципом виконання багатьох
соціальних програм було перекладено на плечі колгоспів. Розрив у
соціально-побутових умовах мешканців міста й села став ще більшим.
1982 р. пленум ЦК КПРС ухвалив Продовольчу програму
СРСР на період до 1990 р. Однак
плани Продовольчої програми виконати не вдалося. Ситуація із
забезпечення населення продовольством
погіршувалася.
У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про
покращення управління промисловістю …»
Було запропоновано нову систему оцінки діяльності підприємств (за реалізацією
продукції, рівнем рентабельності, виконанням плану поставок). Планувалося
розширення прав підприємств, їхньої самостійності на основі повного
госпрозрахунку. Але запровадження цієї концепції в економічну практику
здійснювалось повільно і непослідовно. На заваді змінам стояв бюрократичний
апарат.
Дефіцит
– це перевищення попиту над пропозицією. Типове явище в умовах
планової
економіки.
У
1970–1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали. Нарощування
виробництва тривало лише в базових і сировинних галузях. Виробництво зброї,
ракетних комплексів, військові полігони, концентрація боєприпасів, хімічної
зброї масового знищення.
В
Україні споруджувалися нові гірничо – збагачувальні, трубні, металургійні
заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими
проектами і технологіями, що призводило до забруднення довкілля. Забруднення
України відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому.
«Штучні
моря» поглинули близько 1 млн. га родючих земель.
В Україні було споруджено 8 атомних електростанцій. В Україні вироблялося 21%
загальносоюзного обсягу електроенергії, значна частина якої продавалася за
кордон, а вирученими коштами розпоряджалися центральні відомства (Москва).
Прискореними
темпами знищувалася земля. 2% кращих грунтів
затоплені штучними морями; 6% - під загрозою ерозії; бездумна меліорація.
Протягом
1972 – 1986 рр. в Україні зникло 1502 села.
З
початком світової енергетичної кризи (1973) у світі відбулося різке зростання
цін
на нафту, що дозволило СРСР отримати доступ до нафтодоларів. Проте
життєвий
рівень населення залишався істотно нижчим, ніж у більшості розвинених
капіталістичних країн. Це викликало процеси фізичної та соціальної деградації,
наростання таких негативних явищ, як спекуляція, алкоголізм тощо.
Застій –
це один з останніх періодів існування радянської системи. Характеризується
всеохопною системною кризою радянського ладу, що поширилася на всі сфери життя
– політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру, а також
несприйняттям будь-яких спроб оновлення суспільства.
2. Зміни в системі влади
У жовтні
1964 р. на посаді Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова змінив
Л. Брежнєв
(з 1966 до 1982 р. – Генеральний секретар ЦК КПРС).
Жовтневий
(1964) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами
подолання волюнтаризму і суб’єктивізму,
надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму та стабільності.
Зростає
вплив партійно-державного апарату — номенклатури, яка фактично
перетворилася на новий правлячий клас радянського суспільства.
Ідеологічним орієнтиром партійно-державного
керівництва Радянського Союзу загалом та Української РСР як його складової
частини зокрема були положення схваленої 1961 р. Програми КПРС про побудову
комунізму в СРСР до 1980 р. Проте реальне життя виявилось набагато складнішим,
ніж уявляли у своїх прожектах ідеологи компартії.
Уже
в другій половині 60-х років стало зрозумілим, що широко розрекламовані
обіцянки побудувати до 1980 р. комунізм виконані не будуть. Центральна влада
запустила в обіг термін «розвинений соціалізм». Влада на всі лади стала
повторювати, що «розвинений соціалізм» — не що інше, як передбачений «самим В.
І. Леніним» перехідний етап до комунізму, який «волюнтарист» М. Хрущов, мовляв,
хотів «перескочити». Лише поступово «розвинений соціалізм» трансформуватиметься
у комунізм.
1. Конституція 1978 р.
7
жовтня 1977 р. Верховна Рада СРСР затвердила нову Конституцію. 20 квітня 1978 р.
позачерговою сесією Верховної Ради УРСР була затверджена нова Конституція
(Основний Закон) республіки.
До цих документів вперше в конституційній практиці внесено статті (6), за якими
Компартія визнавалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її
політичної системи», яка визначає генеральну перспективу розвитку суспільства,
лінію внутрішньої і зовнішньої політики, «надає планового, науково
обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму».
Загальна
характеристика політики П. Шелеста (1963–1972 pp.)
1.
Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР. Намагався вивести
республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР та усіх зовнішньоторговельних
відомств Союзу. Піддавав критиці центральні (союзні) управлінські
(господарські) структури.
2.
Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль ім.
Вірського. Заохочував розвиток національної культури.
3.
Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова та Ю.
Іллєнка.
4.
Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».
5.
Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику.
6.
Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва,
водночас піддавав критиці політику «розрядки», називаючи її «заграванням із
Заходом».
7.
Підтримував придушення «Празької весни» 1968 р.
8.
Виступав за відзначення 90-річчя від дня народження Й. Сталіна і встановлення
йому погруддя біля Кремлівської стіни (1970 р.).
9.
Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».
10. Став ініціатором запровадження
Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише
раз у житті.
11. Ініціював створення державного заповідника
на о. Хортиця.
12. Сприяв створенню музею-заповідника
української народної архітектури та побуту у с. Пирогове.
13. Захищав українську мову, хоча в родинному
колі спілкувався російською. За П. Шелеста почали видавати значно більше
україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагав
виголошувати промови українською мовою.
14. Боровся з дисидентським рухом (арешти і
судові процеси 1965–1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 р. тощо).
15. У період його правління кількісний склад
КПУ збільшився майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що
відкривало їм кар’єрні перспективи.
2. Прихід до влади В. Щербицького
У травні 1972 р. Першим секретарем ЦК КПУ став В. Щербицький. На цій посаді Щербицький твердо дотримував курсу
цілковитого підпорядкування Москві,
готовності виконати будь-яку команду центру, свідомо нехтуючи економічними й
політичними інтересами України.
Секретаря ЦК, що займався проблемами
ідеології, науки та культури, академіка Федора Овчаренка у жовтні 1972 р.
повернули на наукову роботу, а на його місце призначили енергійного «борця з
націоналізмом» Валентина Маланчука,
Дайте відповіді на питання
1. Яке місце посідала комуністична партія в
політичній системі СРСР?
2. Якими бачила КПРС найближчі перспективи
розвитку радянського суспільства?
3.
Які суперечності у внутрішній політиці спостерігалися під час перебування при владі
П. Шелеста?
4.
Що було спільного та відмінного в політиці П. Шелеста і В. Щербицького?
5.
Чи можна характеризувати становище в УРСР за часів В. Щербицького як період
«застою»?
Опрацювати відповідний матеріал підручника .§15
Комментарии
Отправить комментарий