Тема уроку ЦІНА ВІЙНИ
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Основні дати:
18 травня 1944 р. – початок депортації кримських татар з Криму
1. Депортація кримських татар та інших народів Криму
Кримсько-татарське населення півострова, звинувачене у співпраці з окупантами, рішенням Державного Комітету Оборони (ДКО) у травні 1944 р. було примусово виселене до Середньої Азії.
За свідченням Л. Берії у травні 1944 р. з Криму було виселено 225 009 осіб, зокрема 183 155 татар, 12 422 болгар, 15 040 греків, 9621 вірмен. Із загальної кількості виселених понад 68 % були жінки і діти.
Близько 50 % загинули дорогою та у перші роки перебування на нових місцях проживання. Лише за часів незалежності України розпочалося повернення кримських татар і представників інших народів на півострів, а витрати, пов’язані з їх поверненням й облаштуванням у Криму, лягли на плечі уряду України.
Д е п о р т а ц і я — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів.
Робота з таблицею
Татари в роки Великої Вітчизняної війни
|
Факти на «підтримку» виселення |
|
|
• У боях з фашистами на фронтах загинули 26 тис. бійців-татар; • чесно служили Батьківщині чотири генерали-татари, понад 80 полковників, 100 підполковників, сім Героїв Радянського Союзу; • відомий військовий льотчик-ас А. Хан-Султан був удостоєний цього звання двічі; • із 32 керівників кримського підпілля 26 були татарами, із 30 комісарів партизанських загонів — 10; керівника кримського підпілля татарина А. Дагджі видала німцям росіянка З. Мартинова |
• 1942 р. в Ялті татари вирізали сім’ї росіян; • видавали гестапівцям євреїв, циган; • на засіданні татарського комітету в Сімферополі 3 січня 1943 р. присутні молилися за здоров’я Гітлера; • у Бахчисарайському районі до 15 лютого 1942 р. на службу до німців за 20 днів пішли 9 255 татар; • під час обшуку татарських осель було виявлено 8 тис. автоматів і гвинтівок, понад 500 кулеметів, комплекти боєприпасів і гранат |
Запитання
Чи виправданою, на ваш погляд, була депортація татарського населення з Криму?
2. Становище в західних областях України
1. Пригадайте, які дві течії Руху Опору були поширені в Україні в роки Другої світової війни.
2. Що ви знаєте про ОУН? Якою була її діяльність на початку війни?
3. Пригадайте, до яких форм і методів боротьби вдавалися діячі ОУН.
4. Назвіть причини та наслідки розколу в ОУН.
У серпні 1943 р. був скликаний III Надзвичайний великий збір ОУН- Б. Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації.
У червні 1943 р. розпочався рейд до Карпат Сумського партизанського з’єднання С. Ковпака. Комісар загону Руднєв домовився з ОУН, але на Галичині партизани почали грабунок селян. Наказ Т. Строкача 22. 04. 1943 р. – за кожного вбитого партизана – 15 націоналістів (знищували селян). Полонених українських повстанців вішали, а командирів піддавали тортурам а також використовували як піддослідних хірурги радянських партизан.
24. 12. 1943 р. затверджені «Тактичні інструкції» УПА, які забороняли упівцям вступати в бої з регулярними радянськими військами навіть задля здобуття зброї. Але польові командири часто порушували наказ. Лише на Рівненщині у січні–лютому 1944 році було зареєстровано154 напади на загони Червоної армії, у яких загинуло 600 червоноармійців.
24 квітня 1944 р. в околицях села Гурби на Рівненщині дійшло до великої битви, у якій з радянського боку взяло участь близько 30 тис, з боку УПА — до 5 тис., з них 1000 – 1500 новобранців.У лісі було кілька таборів місцевих чоловіків, які переховувалися від мобілізації. Село Гурби обороняв курінь І. Сала (Мамая) – колишнього майора Червоної Армії з Полтавщини. 25. 04. 1944 р. повстанці розділилися на три групи і вирвалися з оточення. За повстанськими звітами НКВС втратили до 2000 убитими проти 200 повстанців і 100 цивільних, які ховалися в лісах. За даними НКВС вони втратили 11 убитих і 46 поранених проти 2018 убитих і 1570 полонених упівців. Зважаючи на кількість зброї, захоплених НКВС, можна вважати, що УПА втратили 400 осіб убитими і пораненими.
17 вересня 1944 р. у районі с. Урмань Бережанського району повстанці атакували 3-тю роту 187 батальйону. Загинуло 97 військовослужбовців НКВС.
10. 02. 1945 р. загинув командувач «УПА – Північ» Д. Клячківський (Клим Савур)
Зима – весна з 1944 на 1945 рр. УПА захопили 38 райцентрів, деякі по кілька разів. В м. Космач існувала ціла повстанська республіка.
У центрі Коломиї встановлено пам’ятник Мирославу Симчичу, який, як написано, є прообразом всіх українських героїв. Неподалік у п’ятиповерховому будинку, на першому поверсі проживає Мирослав Симчич разом із дружиною Раїсою. Командир сотні Української повстанської армії, 94-річний Мирослав Симчич провів у тюрмах і таборах у радянський час 32 з половиною роки, але нікого зі своїх побратимів не видав. Він прославився боєм за Космач у січні 1945 року, коли разом зі своїми побратимами – Березівською сотнею, в якій воювали понад 200 упівців, знищив каральний полк НКВС, а це понад 400 осіб (разом із померлими від поранень, загинув також генерал НКВС М. Дергачьов).
«Бій йшов із 8-9-ї ранку і до вечора. Це була група з каральної дивізії Дергачова, яка повернулась з Кавказу після виселення татар, чеченців, інгушів і їх кинули на знищення Карпатського УПА. Навіть у моїй справі точно не записано, скільки там було тої дивізії.
Скільки там впало живих і хто там був з генералів, то я довідався у 1968 році, коли мене вдруге арештували, то там тоді впало 386 вбитих енкаведистів і 50 важкопоранених померли в Коломиї і в Івано-Франківську в шпиталях. Трупів вони не підняли, бо не було кому, а нам їхні трупи не були потрібні.
З наших хлопців було вбито двоє і я поранений». (М. Симчич)
У червні 1944 р., з ініціативи командування УПА, поблизу Самбора відбулися збори представників українського визвольного руху. Учасники зборів створили загальнонаціональний всеукраїнський центр — Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) Очолив УГВР Кирило Осьмак з Полтавщини.
У вересні 1944 р. з німецьких концтаборів звільнено відомих націоналістів Я. Стецька, С. Бандеру.
• облави та арешти підозрюваних у співпраці;
• депортація до східних районів СРСР підозрілих у зв’язках з повстанцями, членів їх сімей та близьких. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб;
• проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії;
• агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення;
• провокації з боку переодягнених у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення;
• створення загонів самооборони;
• здійснення політики радянізації.
3. Внесок українського народу в перемогу над нацизмом
Берлін капітулював 8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. Із війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги.
На всіх фронтах Великої вітчизняної війни, за даними головної редколегії зведеної Книги пам’яті України, протягом війни у Збройних Силах СРСР воювали 6 млн (за іншими даними більше 7 млн) вихідців з України. Половина з них — 3 млн (за іншими даними 4,1 млн) — полягли в боях. Половина тих, хто залишилися живими, стали інвалідами.
Демографічні втрати України з 1 січня 1941 до 1 січня 1945 р. перевищують 13 млн 584 тис. осіб (враховуючи 300 тис. українців, які після перемоги відмовились повернутися на батьківщину з Н імеччини та Австрії). За період окупації загинули 5,5 млн осіб (3,9 млн цивільних і 1,6 млн військовополонених). Нацисти знищили в Україні 1 млн євреїв. Якщо у 109 містах УРСР на 1 січня 1941 р. мешкали 8,5 млн громадян, то після осені 1944 р. — лише 3,2 мільйона.
Як зауважував відомий англійський політик В. Черчилль, «з-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею».
Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сторінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму
Із 11 603 воїнів, які в роки війни за бойові подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 2 072 були українці, причому 32 з них удостоєні цього звання двічі, а один — І. Кожедуб — тричі.
Із 7 млн нагород 2,5 млн належать українцям. Партизани і підпільники України за самовіддану боротьбу проти фашистських окупантів одержали майже 63,5 тис. нагород із 152 тисяч.
Лейтенант О. Берест з Сумщини був один з перших, хто підняв прапор Перемоги над рейхстагом.
Снайпер-українець Ф. Дяченко знищив 425 фашистів, Ф. Харченко — 387, Ф. Рубахо — 346 окупантів.
Фашисти повністю знищили понад 250 українських сіл, у тому числі 171 на території «партизанських областей» — Волинської, Житомирської, Сумської й Чернігівської; було зруйновано 714 міст і понад 27 тис. інших населених пунктів. Прямі матеріальні збитки склали 285 млрд крб в цінах 1941 р., що в 5 разів перевищувало асигнування УРСР на нове будівництво впродовж 3 довоєнних п’ятирічок. Втрачено 40 % економічного потенціалу: було знищено 16,5 тис промислових підприємств. В Україні залишилось лише 19 % довоєнної кількості підприємств.
10 млн жителів залишилися без даху над головою. Загальна сума втрат населення й господарства України — майже 1,2 трлн крб.
Дайте відповіді на питання
1. Якою була ціна перемоги для України?
2. Розкажіть про депортацію татар та інших народів із Криму.
3. Опишіть становище населення західноукраїнських земель у 1944 – на початку 1945 р.
4. Які завдання та як вирішував радянський уряд після визволення території України?
5. Які факти свідчили про збереження тоталітарного режиму в СРСР?
Домашнє завдання
Опрацювати §36 пункти 1 – 3 підручника.
«Самовари» товариша Сталіна
Російський центр «Подвиг» наводить таку статистику: за час війни з військової служби було звільнено 1 млн 10 тис. безруких, 1 млн 121 тис. безногих. В умовах війни через нестачу ліків лікарям простіше було бійцю поранену кінцівку, ніж намагатися вилікувати її.
Після війни безногих цинічно називали «самокатами», безруких – «безкрилими», безногих і безруких – «самоварами», одноногих на милицях – «кенгуру», однооких – «камбалою», фронтовики з понівеченим обличчям – «квазімодо», а «черепахами» стали ті, хто частково втратив кінцівки.
Допомогу отримували лише інваліди першої (80 – 150 руб) та другої груп (40 – 75 руб). За медаль «За бойові заслуги» учасник війни отримував 5 руб. У 1947 р. літр молока коштував на ринку 10 руб., кілограм свинини – 120 рублів, пуд жита – 850 рублів, а ціна звичайного чоловічого костюма у сільпо – 700 – 800 рублів.
Тому скалічені фронтовики просили милостиню на вулицях. Інваліди – одноосібники у селах були зобов’язані платити податки, виконувати інші повинності. Норма для покаліченого на війні хлібороба становила 3 – 4 ц зерна з гектару (наприклад з Миколи Ткачука з Кіцманського району, який повернувся з війни без ніг і пальців правої руки держава брала 3 ц хліба з гектара.
1946 р. зроблена «зачистка» - за одну ніч у найбільших містах наряди органів міліції і державної безпеки без суду і слідства зібрали інвалідів війни і вивезли у концтабори та спецінтернати до Сибіру, на Соловки, Колиму, де майже всі вони були розстріляні.
1949 р., коли Москва готувалася до святкування 70-річного ювілею Сталіна, інваліди війни влаштували біля Кремля демонстрацію протесту. Кажуть, тоді столиця здригнулася від переляку: «живі людські обрубки» у напівзотлілих гімнастерках проклинали товариша Сталіна і радянську владу …
«Геть вимести сміття з країни!» - розійшовся Сталін. Розпорядження виконував маршал Жуков. В 1954 р. за ініціативи Президії ЦК КПРС частину будинків інвалідів перетворили у заклади закритого типу з особливим режимом. Один з таборів було відкрито у приміщеннях колишнього монастиря на о. Валаам у Ладозькому озері. Історики вважають, що тут працювала справжня фабрика жахів з 1950-го по 1984 рік. Доходило до того, що на обід у їдальню багато хто йшов з півлітровими банками, оскільки мисок не вистачало на усіх. Для інвалідів – ампутантів передбачалися прогулянки на свіжому повітрі. Табір обзавівся великими плетеними кошиками. У них санітарки вкладали пацієнтів (іноді по двоє). Ці кошики прив’язували до дерев. Так інваліди висіли і дихали повітрям.
Художник Геннадій Дібров якось побував у цьому таборі, зробивши серію замальовок тамтешніх інвалідів. Герой Радянського Союзу льотчик Григорій Волошин, протаранивши ворожий літак, вижив, втративши слух і дар мови. Тож він 29 років проіснував на Валаамі як невідомий «самовар». Рідні впізнали його, коли переглядали малюнки Геннадія Доброва. Син розшукав могилу батька і встановив на ній пам’ятник. Усі інші могили на цвинтарі, де покояться скалічені фронтовики, досі безіменні. Адже їх ховали під кілочками з табличкою і номером.
Комментарии
Отправить комментарий