Тема уроку «Російська революції 1917 р. та
громадянська війна в Росії».
Записати
в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Очікувані результати
Основні поняття і терміни: «більшовизм»,
«громадянська війна», «воєнний комунізм», «Комінтерн», «світова пролетарська
революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія».
Основні дати:
23 лютого 1917 р. –
Початок Лютневої революції в Росії;
2 березня 1917 р. зречення Миколи ІІ;
25 – 26 жовтня 1917 р. – більшовицький переворот
;
18 березня 1921 р. –
підписання Ризького мирного договору з Польщею;
8 листопада 1920 р. – Червоні війська
(більшовиків) увірвалися до Криму
Знати особистості в історії: Микола ІІ, Г. Львов, М.
Чхеїдзе, О. Керенський, В. Ленін, Лев Троцький, Ф. Дзержинський, А. Денікін, Л.
Корнілов, О. Колчак, М. Юденич, М. Фрунзе, П. Врангель
Основні поняття
уроку
Більшовизм — ідейні, теоретичні, стратегічні й тактичні
основи революційного пролетарського руху та революційного перетворення
капіталістичного суспільства на комуністичне.
Громадянська війна — боротьба за владу між громадянами одного
суспільства, країни.
Воєнний комунізм — здійснювані більшовиками з середини 1918 р.
по березень 1921 р. соціально-економічні та політичні перетворення на
підконтрольній їм території колишньої Російської імперії.
Комінтерн (Комуністичний інтернаціонал) — міжнародна організація,
що об’єднувала організації і партії комуністичного спрямування з 1919 по 1943
рік.
Світова пролетарська революція — термін, що означає
поширення і перемогу пролетарської революції в інших країнах.
Експорт
революції — ідеалістична теорія, яка, ігноруючи об’єктивні закономірності
суспільного розвитку, говорить про перенесення революційного руху з однієї
країни в іншу.
Валізкова
дипломатія — таємна дипломатія
(таємна дипломатична пошта, яка зазвичай перевозиться кур’єрами у валізах, не
перевіряється на митниці).
1. Загальнонаціональна криза
Причини
поглиблення соціально-політичної кризи.
2. Лютнева революція
23 лютого 1917 р –
розпочалася революція
27 лютого організована
Петроградська рада. Її очолили меншовик М. Чхеїдзе і трудовик (з березня –
есер) О. Керенський
2 березня Микола ІІ
підписав маніфест про зречення і передав престол братові, великому князю Михайлу Олександровичу (3
березня зрікся престолу)
У ніч на 2 березня був
сформований Тимчасовий уряд. Голова – Г. Львов.
Програма Тимчасового уряду передбачала …(дивіться
ст.. 21 – 22 підручника)
У сфері внутрішньої
політики програма Тимчасового уряду передбачала: проголошення амністії; свободу слова,
преси, зборів і страйків; скасування всіх станових і національних обмежень.
Уряд обіцяв підготувати скликання Установчих зборів, які мали прийняти
конституцію країни. Призначалися представники Тимчасового уряду — комісари.
через кілька днів було видано маніфест про відновлення автономії у Фінляндії
У сфері зовнішньої політики Тимчасовий уряд
підтвердив виконання «зобов’язань Росії» перед союзниками по Антанті й
готовність продовження війни «до переможного завершення». У країні
фактично існувало двовладдя. Водночас не
були розв’язані основні проблеми. Росія продовжувала війну; землі поміщиків
залишилися недоторканними; не був запроваджений 8-годинний робочий день; уряд
вороже ставився до спроб народів колишньої імперії домогтися незалежності.
3. Прихід до влади більшовиків
25 жовтня 1917 р. – ІІ
Всеросійський з’їзд Рад
Декрет про мир «справедливий і демократичний мир» — «негайний
мир без анексій і контрибуцій».
Декрет про
землю скасовував
поміщицьку власність на землю й передавав поміщицькі, удільні, монастирські,
церковні землі з усім інвентарем і будівлями в розпорядження волосних земельних
комітетів і повітових Рад селянських депутатів. Право приватної власності на
землю скасовувалося.
12 листопада – вибори до
Установчих зборів. Більшовики отримали 183 мандати із 715 (есери – 412). 5
січня 1918 р. у Петрограді відкрилося засідання Установчих зборів. Більшовики
та ліві есери залишили зал засідань і 6 січня матроси і червоногвардійці
(Железняков) силою розігнали Установчі збори.
ІІІ Всеросійський з’їзд
Рад ухвалив Декларацію прав трудящого й експлуатованого народу, яка проголосила
Росію Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (РРФСР)
Створення Червоної армії було проголошено
декретом від 15 січня 1918 р., при цьому формування проводилось з числа
солдатів-добровольців та виборних командирів, але з 9 червня 1918 р. було
оголошено загальну військову повинність. Згодом, на пропозицію Троцького, до
служби в Червоній армії було залучено 50 тис. офіцерів царської армії,
переважно фронтовиків. Сім’ї цих офіцерів у більшовицькому тилу фактично
перетворились на заручників.
4. Громадянська війна в Росії (1918 – 1920 рр.)
Перший етап (жовтень 1917 — травень 1918 р.)
Постановою Раднаркому від
7 грудня 1917 р. було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), яку
очолив Ф. Дзержинський.
У липні 1918 р.
більшовики розстріляли Миколу II, його дружину Олександру Федорівну, чотирьох
дочок і сина. Це вбивство, санкціоноване Леніним і Свердловим, мотивувалося
«революційною доцільністю».
Другий етап (травень–листопад 1918 р.).
Наприкінці травня почалося збройне повстання
45-тисячного Чехословацького корпусу в Сибіру. У Казані чехословаки захопили
золотий запас Росії (понад 30 тис. пудів золота і срібла загальною вартістю 650
млн рублів).
Улітку відбулося понад 200 селянських повстань
(лише у червні — 108). Повстання селян у Поволжі та на Уралі стали однією з
причин падіння радянської влади в цих регіонах.
У серпні 1918 р. відбулося Іжевськ-Воткінське
повстання робітників, які створили армію чисельністю близько 30 тис. чол. і
протрималися до листопада, після чого повсталі відступили і перейшли з родинами
до армії Колчака.
2 вересня 1918 р. ВЦВК прийняв рішення про
перетворення Радянської республіки на військовий табір. У вересні був
створена Реввійськрада Республіки під головуванням Л. Троцького — орган, який
стояв на чолі всіх фронтів і військових установ. Червоної армії: була
запроваджена сувора дисципліна, проведено примусову мобілізацію колишніх
офіцерів царської армії, створено інститут військових комісарів, що
контролювали політичну лінію командирів. На кінець 1918 р. чисельність
Червоної армії перевищила 1,5 млн чоловік.
18 листопада 1918 р. в Омську адмірал А.
Колчак здійснив переворот, в результаті якого були розігнані тимчасові уряди
(включаючи Директорію) і встановлена
військова диктатура. Адмірал Колчак був проголошений Верховним правителем.
При ньому створювався Омський уряд, під владою якого опинилися вся Сибір, Урал,
Оренбурзька губернія.
Третій етап (листопад 1918 р. — весна 1919 р.)
На цьому етапі провідною силою в боротьбі з
більшовиками стали військово-диктаторські режими на сході (адмірала О.
Колчака), півдні (генерала А. Денікіна), північному заході (генерала М.
Юденича) та півночі країни (генерала Е. Міллера).
Масова інтервенція проти Росії. Третій етап громадянської
війни був пов’язаний зі змінами в міжнародній обстановці. Закінчення Першої
світової війни дозволило вивільнити бойові сили держав Антанти і спрямувати їх
проти Росії. Наприкінці листопада 1918 р. французькі та англійські війська
здійснили висадку в чорноморських портах Росії. На початок 1919 р. чисельність
іноземних збройних сил на півдні досягла 130 тис. солдатів, на півночі — до 20
тис. У районі Далекого Сходу та Сибіру союзники зосередили до 150 тис. військ.
Військова інтервенція спричинила патріотичне піднесення в країні, а у світі —
рух солідарності під гаслом «Руки геть від Радянської Росії!».
Четвертий етап (весна 1919 р. — квітень 1920 р.)
Комбінований наступ антибільшовицьких сил. На
початок 1919 р. військово-стратегічна обстановка помітно загострилася на всіх
фронтах. У березні 1919 р., маючи на меті об’єднатися з денікінцями для
спільного удару, зі сходу на Москву почала наступ армія О. Колчака (наступ
відбивав Східний фронт під командуванням С. Каменева і М. Фрунзе), на
північному заході армія М. Юденича здійснювала бойові операції проти
Петрограда. До літа 1919 р. центр збройної боротьби перемістився на Південний
фронт, де армія генерала А. Денікіна почала наступ на Москву, підійшовши до
Тули. Наприкінці жовтня 1919 р. білі були зупинені військами Південного фронту
(командуючий А. Єгоров) та за підтримки армії Н. Махна відкинуті до
Причорномор’я. Армія генерала Юденича була витіснена до Естонії, залишки військ
генерала Денікіна, які очолив П. Врангель, закріпилися в Криму.
П’ятий етап (травень–листопад 1920 р.)
Протягом 1920–1921 рр. за допомогою загонів
Червоної Армії завершився процес радянізації на території Середньої Азії та
Закавказзя. До кінця 1922 р. припинилися бойові дії на Далекому Сході. 14
листопада Далекосхідна республіка, що існувала як буферна держава з 6 квітня
1920 р., возз’єдналася з РРФСР.
Величезними були людські втрати: за різними даними, від голоду, хвороб,
«білого» й «червоного терору» загинуло від 12 до 15 млн осіб. Із них тільки 800
тис. були вояками. Понад 2 млн колишніх
громадян Росії опинилося в еміграції. Після замаху на життя В. Леніна 30 серпня
1918 р. та вбивства керівника петроградської НК М. Урицького Раднарком 5
вересня 1918 р. видав постанову «Про червоний терор». Форми «червоного терору»
були різноманітними: розстріли за класовою ознакою, система заручників,
створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) тощо. Жертвами
«червоного терору» лише на півдні Росії стали 1,7 млн осіб.
Аналіз основних положень політики воєнного
комунізму
• Націоналізація. На основі декрету від 28 липня 1918 р. було
здійснено прискорену націоналізацію всіх галузей промисловості. До 1921 р. було
націоналізовано 80 % великих і середніх підприємств, на яких було зайнято 70 %
робітників.
• Знищення ринку й товарно-грошових
відносин. 22 липня 1918 р. був прийнятий декрет «Про спекуляцію», що
забороняв будь-яку недержавну торгівлю. Забезпечення населення продовольством,
предметами особистого користування здійснювалося через мережу державного
постачання. До початку 1919 р. повністю була націоналізована приватна торгівля.
Завершився перехід до повної натуралізації економічних відносин: скасовано
плату за паливо, комунальні послуги; продукти харчування й промислові товари
відпускалися безкоштовно.
• Централізація державного управління.
• Продрозкладка. Декрет про розкладку був прийнятий 11 січня 1919 р. Держава
повідомляла цифру своїх потреб у зерні, потім ця кількість розподілялася
(розкладалась) по губерніях, повітах, волостях. Під час продрозкладки влада
виходила не з можливостей селянських господарств, а з досить умовних державних
потреб. Із осені 1919 р. розкладка поширювалася на картоплю, сіно; з 1920 р. —
на м’ясо та ще 20 видів сировини й продовольства.
• Перехід до комуністичного виробництва
та розподілу. З метою створення єдиного виробничого господарства, що
забезпечує країну всім необхідним, було взято курс на форсоване об’єднання
одноосібників у колективні господарства, а також на створення радгоспів. Декрет
про землю практично скасовувався. Земельний фонд відтепер передавався в першу
чергу радгоспам і комунам, у другу — трудовим артілям і товариствам зі
спільного обробітку землі (ТОЗам). Селянин-одноосібник міг користуватися лише
залишками земельного фонду.
Мілітаризація праці
У період воєнного комунізму було запроваджено
загальну трудову повинність для населення у віці від 16 до 50 років (гасло
часу: «Хто не працює, той не їсть!»). Праця стає обов’язково-примусовою.
Для закріплення робочої сили на одному місці
вводяться трудові книжки. Ще одним елементом політики воєнного комунізму стала
мілітаризація праці, що перетворила робітників на бійців трудового фронту. Із
1920 р. робітники й селяни переводилися на становище мобілізованих солдатів. На
початку 1921 р. створюються трудові армії з тилових армійських частин на Уралі,
Україні, Кавказі, у західних губерніях.
Діяльність Комінтерну
Установчий конгрес Комінтерну відбувся 4–6
березня 1919 р. у Москві. У ньому взяли участь 52 делегати від 13 компартій і
22 комуністичних груп, ліво соціалістичних та робітничих організацій з 21
країни. Конгрес прийняв Маніфест — звернення до пролетарів усіх країн, в якому закликав
до згуртування сил з метою здійснення світової революції. І-й конгрес закликав
робітників всіх країн об’єднатися на засадах пролетарського інтернаціоналізму в
революційній боротьбі за повалення буржуазії і встановлення диктатури
пролетаріату в усьому світі.
Основні причини перемоги
«червоних» у Громадянській війні
1. Народ сприйняв Білий
рух як захисника старих порядків.
2. Гасло «Єдиної і неподільної Росії» налаштувало проти «білих» національні окраїни.
3.
«Білі» не мали єдиного авторитетного керівництва.
4. Більшовики виграли «війну гасел».
5.
Більшовики зуміли використати можливості
свого потужного державного апарату, сконцентрувати промислові й людські ресурси, проводити масову мобілізацію.
6. Високу боєздатність виявили «інтербригади» та інші збройні підрозділи, сформовані з іноземців
Дайте відповіді на питання
2.
Охарактеризуйте кількома реченнями постаті О. Керенського та В. Леніна.
Якими були передумови революційної кризи на початку 1917 р.?
3.
Назвіть основні структури державної влади в період двовладдя (березень–липень) 1917 р.
4.
Які прогресивні зміни відбулися в Росії після лютневих подій 1917 р.?
5. Хто був лідером партії
більшовиків у 1917 р.?
6. Чому більшовики
розігнали Установчі збори?
7.
Які перетворення здійснили більшовики після приходу до влади?
8.
Назвіть дві основні протиборчі сили в роки Громадянської війни.
9. На Ваш погляд, чи була влада більшовиків легітимною (законною)?
10. Визначте основні причини Громадянської війни в Росії.
11. Схарактеризуйте підсумки Громадянської війни. Чи були в ній, на Ваш погляд, переможці?
12. У чому полягала сутність політики воєнного комунізму?
13.
Назвіть держави, що утворилися після розпаду Російської імперії, основні
фронти громадянської війни.
1.
Опрацювати відповідний матеріал підручника. §3
Комментарии
Отправить комментарий