ТЕМА: ДИРЕКТОРІЯ УНР
Запишіть тему, план уроку та підкреслене
в даній темі
Основні дати:
Серпень 1918 р. – утворення Українського національного союзу
13 – 14 листопада 1918 р. – утворення Директорії
28 листопада 1918 р. – створення Тимчасового робітничо – селянського уряду України
14 грудня 1918 р. – зречення П. Скоропадського влади
3 січня 1919 р. – вступ більшовицьких військ до Харкова. Проголошення УСРР
16 січня 1919 р. – Директорія УНР офіційно оголосила війну Радянській Росії
23 – 18 січня 1919 р. – Трудовий конгрес
1.
Утворення
Директорії та падіння гетьманського режиму
В середині травня 1918 р. в Києві утворений опозиційний центр – Український національно – державний союз (УНДС) там були і хлібороби – демократи, які допомогли П. Скоропадському прийти до влади.
У серпні 1918 р. соціал – демократи на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою увійшли до складу УНДС. Новоутворений блок отримав назву Український Національний союз (УНС), який очолив В. Винниченко. До нього входили представники 5 партій: УПСР, УПСФ, УПСС, Трудової партії, хліборобів – демократів
Враховуючи хиткість позиції Німеччини, гетьман намагався зблизитися з УНС, але останній поставив таки вимоги:
-
проведення аграрної реформи на основі
ліквідації великого землеволодіння;
-
забезпечення землею трудового селянства;
-
встановлення демократичних свобод;
-
прийняття демократичного виборчого
закону;
-
спільне розв’язання кадрових питань
Намагаючись знайти компроміс, гетьман сформував уряд, до складу якого увійшли представники з обох сторін. Але такий крок не задовольнив обидві сторони і П. Скоропадський розпустив кабінет міністрів. Тому гетьман вирішив здобути прихильність у Антанти. Та держави Антанти були зацікавленні у реставрації Росії і ставили вимогу – негайно з’єднатися з нею. 14 листопада П. Скоропадський оголосив грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією. Одночасно в ніч з 13 на 14 листопада відбулося таємне засідання Національного союзу на якому створений новий орган УНР – Директорію: голова – В. Винниченко, С. Петлюра, А. Макаренко – від соціал – демократів; Ф. Швець – УПСР; А. Андрієвський – від соціалістів – самостійників. УНС оголосило повстання проти гетьмана. Центром повстання стала Біла Церква. 16 листопада розташовані у Білій Церкві Січові стрільці підняли повстання і стали рухатися у бік Києва. Їм на зустріч виступив зведений загін гетьманських військ близько 1500 чоловік (сердюки та російські офіцери – добровольці). 18 листопада біля станції Мотовилівка війська гетьмана зазнали поразки. У бою повстанці втратили 17 вбитих і 22 поранених, у той час як гетьманці тільки вбитими близько 600 чоловік. Після Мотовилівки повстанці швидко підійшли до Києва і взяли його в облогу. Після перемоги повстання влада повинна була перейти до нового складу Центральної Ради, проте В. Винниченко і С. Петлюри вважали, що важке становище України потребує диктатури
2.
Політика
Директорії УНР. Трудовий конгрес
Політика Директорії докорінно відрізнялася від політики П. Скоропадського:
- скасовувалися «злочинні інституції панівних класів»;
- скасовувалися всі закони і постанови гетьманського уряду у сфері робітничої політики;
- залишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння;
- відновлювалася національно – персональна автономія;
- встановлювався робітничий контроль на фабриках і заводах тощо.
Але внутрішня політика Директорії була дуже суперечливою. Проголошувалася відданість інтересів трудящих селян, поміщицькі маєтки мали експропріювати, але термін і порядок поділу землі не були визначені.
Директорія декларувала захист інтересів робітничого класу, встановлення робітничого контролю у промисловості, а фактично придушувала страйки, забороняла робітничі політичні організації, навіть розганяла профспілки.
Директорія скликала Трудовий конгрес, щось на кшталт Установчих зборів чи парламенту. Конгрес (400 делегатів) , які засідали 23 – 28 січня 1919 р., передав вищу владу Директорії. Виконавчі функції мала здійснювати Рада Народних Міністрів.
Через соціальний і національний максималізм Директорії широкі маси населення дуже швидко відвернулися від неї. Урядовець Арнольд Марголін говорив, що «за борт державного корабля попали майже всі розумові сили України. Директорія залишилась самотньою, з невеликою горсткою здатних до державної роботи».
Це призвело до кризи влади, обтяженої особистим суперництвом В. Винниченка і С. Петлюри. Реальна влада належала виборним отаманам напівпартизанських загонів, які вели локальні бої.
3.
Збройний
конфлікт з радянською Росією
В м. Суджа 28. 11. 1918 створений Тимчасовий робітничо — селянський уряд на чолі з Г. П’ятаковим. А вже наступного дня уряд видав маніфест про відновлення радянської влади в Україні. В грудні 1918 р. Перша і Друга українські повстанські дивізії під командуванням Антонова – Овсієнка розпочали наступ на Україну. 3 січня 1919 р. радянські війська зайняли Харків, куди переїхав Тимчасовий робітничо – селянський уряд, а 6 січня 1919 р. тут було проголошено створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).
19. 12. УНР створило Лівобережний фронт: Запорізький корпус — Харків, 6-й Полтавський корпус — Полтаву, Сіра дивізія — Чернігівщину. Командувач фронту П. Болбочан. УНР війну оголошено лише 16. 01. 1919 р., хоча 03. 01. червоні захопили Харків, 12.01. - Чернігів. (тривалий час українські лідери сподівалися, що сталося прикре непорозуміння й більшовики насправді не мали ворожих намірів щодо УНР).
Ще 9. 01. Є. Коновалець отримав наказ надіслати до Полтави один піший полк та кілька гарматних батарей. Однак ударна група СС Р. Сушка вирушила до Полтави лише 17. 01., коли йшли бої на вулицях міста. СС відступили до Гребінки, після чого почалися бої з Корсунською бригадою отамана Г. Хименка, яка повстала проти Директорії. В середині січня у районі Трипілля — Обухова заколот колишнього командира Дніпровської дивізії — Зеленого (Д. Терпило). 26. 01. під Ніжином 1-й Білоцерківський полк перейшов на бік більшовиків, а 1-й Київський самочинно залишив позиції. На Катеринославщині до червоних приєднався Н. Махно. Після 27. 01. - отаман Григор'єв (5 — 7 тис. бійців). В середині лютого Запорізький корпус змушений відступати до району Умані — Звенигородки ... 19 лютого — Фастів. 26. 02. Наказним отаманом (фактично головнокомандувачем) став генерал О. Греков.
5. 03. 1919 повсталі селяни захопили Балту. 20. 03. червоні захопили Жмеринку, відрізавши основні сили УНР від південного угруповання (Запорізький корпус, Південно — Східна група ... ), а також перервав зв'язок із французським командуванням. 22. 03. радянські війська здобули Умань, 26. 03. - Зятківці і Гайсин відкинувши війська УНР до Вапнярки. Залізничне сполучення Бірзула — Роздільне було дезорганізоване місцевими партизанськими загонами, 2-а Південна Радянська армія здійснювала напади на частини Південно — Східної групи Армії УНР поблизу Ананьєва. 30 — 31 березня червоні захопили Вапнярку, Крижопіль, Попелюхи, Рудницю, Кодиму, Гайворон. У Вапнярці на бік більшовиків перейшов майже у повному складі курінь Запорізського республіканського полку, видавши своїх старшин, а також 2 курені 3-го Гайдамацького полку. У районі станції Кодима — загін імені С. Петлюри, Звенигородський полк.
Окремі частини чинили опір під Гайсином, а на південь від Вапнярки — курінь Смерті. В Бірзулі — отаман Ю. Божко.
Потім відновлено на посаді В. Змієнко. Відступили до Тирасполя. 17 квітня залишки військ Південної групи через Дністер відступили до Румунії. Польський уряд надіслав Румунії протест проти передислокації Південної групи до Галичини. Румуни відібрали всю зброю, майно і навіть коней. Наприкінці квітня 1919 частини Південного угруповання стали прибувати до станції Заліщики
У підпорядкуванні С. Петлюри залишився Запорізький корпус (П. Болбочан) і корпус січових стрільців (Є. Коновалець) загалом 21 тис. осіб.
«Ніякого війська Російської Соціалістичної Радянської Республіки на Україні немає. Військова акція на українських територіях в цей момент проводиться поміж військом Директорії та військом Українського Радянського Уряду, який є цілком незалежним».
Відповідь народного комісара закордонних справ РСФРР Г. Чичеріна на офіційне звернення Директорії щодо вторгнення російських більшовицьких військ на територію України
В.Чехівський , М. Грушевський та інші вважали, що необхідно укласти союз з Радянською Росією. Але Радянська Росія, ведучи переговори, не припиняла вторгнення в Україну. Тоді прихильники союзу України з Антантою (С. Петлюра, В. Винниченко) 16 січня 1919 р. оголосили війну Радянській Росії. Проте уже 5 лютого 1919 р. Богунський полк М. Щорса і Таращанський полк В. Боженка вступили до Києва. Директорія і уряд переїхали до Вінниці, а всередині березня – до Проскурова (Хмельницький), де відбулося останнє засідання Директорії у повному складі.
Перед делегацією Директорії Антантою були поставлені ультимативні вимоги: а) реорганізувати Директорію і її уряд, вивівши з її складу представників соціалістичних партій; б) відмовитися від «більшовицької» соціально – економічної політики; в)реорганізувати армію УНР і підпорядкувати її союзному командуванню. У відповідь В. Винниченко і В. Чехівський подали у відставку, С. Петлюра вийшов із соціал – демократичної партії. Але допомоги від Антанти не надійшло. Загони С. Петлюри і уряд на чолі з С. Остапенком переїхали у Жмеринку
4.
Війська
Антанти на півдні України
Наприкінці листопада (16) 1918 р. військові кораблі Франції з’явилися на рейді Севастополя та Одеси. Війська інтервентів дійшли лише до Тирасполя і ст. Бірзула, до Вознесенська і Нового Бугу, Олешок і Борислава. Загальна кількість антантівських військ на півдні України і в Криму становила 60 тис. чоловік.
12 грудня 1918 р. війська Директорії вступили в Одесу. В місті було зосереджено тисячі білогвардійців, якими командував генерал Гришин – Алмазов. Зрештою, на вимогу союзного командування війська Директорії залишили Одесу.
У містах півдня України замість «порядку і спокою», обіцяних союзниками, запанувала анархія, до небачених масштабів розквітла злочинність, посилився терор. В Одесі діяло 17 контррозвідок різних держав і режимів. Вони влаштовували справжнє полювання на політичних супротивників. В Одесі у лютому 1919 р. 2/3 робітників не мали роботи. Не вистачало продуктів харчування; розгорнулась шалена спекуляція.
5.
Директорія
і махновці
Представники С. Петлюри офіційно звернулися до штабу Н. Махна з пропозицією укласти «спілку проти білого Дону». 15 грудня в Катеринославі домовилися про спільні дії. Махновці негайно одержали вагон патронів і піввагона гвинтівок. Але уже 15 грудня Н. Махно захопив Синельникове і знищив роту петлюрівців. Наприкінці грудня з більшовиками спробував вибити петлюрівців з Катеринослава.
6. Воєнні невдачі й анархія в тилу.
Отаманщина.
Отаманщина – засилля різноманітних селянських збройних формувань, які перебирали на себе владу в регіоні за відсутності центрального керівництва
7.
Єврейські
погроми
Війна супроводжувалися єврейськими погромами, в яких брали участь білогвардійці, червона армія (Будьоний), а також деяки отамани військ УНР в супереч заборони С. Петлюрою. Так , наприклад, за наказом С. Петлюри був страчений отаман Семесенко за погроми в Проскурові (більше тисячі вбитих, з семи сотень покалічених – 300 померли)( 1926 – вбивство С. Петлюри)
УНР відновило єврейську національно – персональну автономію. Визначні єврейські діячі Арнольд Марголін і Соломон Гольдельман були включені до уряду УНР. У складі Катеринославської групи армій УНР на початку 1919 р. діяв підрозділ «Поалей – Ціону» - Єврейської соціал – демократичної робітничої партії.
Дайте відповіді на питання
1. Чому Директорія за півтора місяці свого існування фактично втратила вплив в українському суспільстві?
2. Чому розпочалася друга війна Радянської Росії з УНР?
3. Чому не склалися взаємовідносини Директорії з країнами Антанти?
4. Як ви розумієте популярний у 1919 р. вислів: «У вагоні Директорія, під вагоном територія»?
5. Охарактеризуйте причини поразки Директорії.
Домашнє завдання
Опрацювати §13 підручника, надати відповіді на запитання і завдання параграфа.
Комментарии
Отправить комментарий