Тема уроку «Франція в 1920 –
1930-х рр.».
Записати в конспект тему,
план уроку і підкреслене в даній темі
1919 – 1924 рр. – діяльність уряду «Національного блоку»,
1924 – 1926 рр. – уряду «Лівого блоку»;
1926 – 1929 – «Національної єдності»»
6 лютого 1934 – спроба
фашистського путчу в Парижі;
1936 – 1938
– правління Народного фронту.
Особистість в історії.
Леон Блюм, М. Торез, Е. Деладьє
ІІІ .
Мотивація навчальної діяльності
Робота з картою
За допомогою карти історичного атласа назвіть:
1) які території були повернуті Франції за Версальським договором;
2) материк, де зберігалися найбільші колоніальні володіння Франції;
3) підмандатні території, які отримала Франція після Першої світової
війни. Яким документом це передбачалося?
1.
Наслідки Першої світової війни для Франції
• Франція
зазнала значних матеріальних втрат;
• занепало
сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатними для
використання;
• із
країни-кредитора Франція перетворилася на боржника.
Разом
з тим:
• військове
виробництво стимулювало розвиток ряду галузей промисловості;
•
вона повернула собі високорозвинені індустріальні райони Ельзас та Лотарингію;
•
до складу французької колоніальної імперії ввійшли німецькі і турецькі
володіння (частина
Того та Камеруну в Африці; Сирія та Ліван на Близькому Сході).
2.
Політичний розвиток Франції в 1917 – 1923 рр.
Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити
патріотичні настрої. З цією метою було влаштовано офіційні святкування з
приводу повернення Ельзасу та Лотарингії, в Парижі був влаштований парад Перемоги.
День перемир’я з Німеччиною —11 листопада — оголошено національним святом. Під Тріумфальну арку на Єлисейських Полях перенесли
рештки невідомого солдата, доставлені з поля битви під Верденом, і запалили над
ним Вічний вогонь. Інвалідам війни й колишнім фронтовикам було виявлено
підкреслену повагу: їм установили особисті пенсії, сплата яких мала
здійснюватися коштом репарацій з Німеччини. Маршала Фоша поховали поряд з
усипальницею Наполеона Бонапарта в соборі Інвалідів
23 квітня 1919 р. був прийнятий закон про
запровадження 8-годинного робочого дня, 25 березня 1919 р. — закон про право
профспілок укладати з підприємцями колективні договори.
Доволі сильні позиції у Франції посідали ліві
партії. Найбільш лівою була Соціалістична партія. Політичний курс
її визначався реформами існуючого політико-економічного устрою. Її лідерами
були Л. Блюм, П. Фор.
У травні–червні 1919 р. у страйковому русі брало участь близько 1 млн
200 тис. чол. За таких умов уряд Клемансо 12 липня 1919 р. ухвалив новий
виборчий закон, який відновлював систему виборів за департаментськими списками
і запроваджував деякі елементи пропорційного представництва.
3.
Франція в період стабільності (1924 – 1929 рр.)
Уряд
національної єдності.
У
1924–1929 pp. У Франції, як і в інших західних країнах, спостерігається
стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності
французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи промислового
розвитку Франції досягалися за рахунок отримання репарацій з Німеччини (9 млн
марок золотом), використання саарського вугілля та лотаринзької руди, дешевої
робочої сили в колоніях. До того ж у міжвоєнний період Франція перетворилася на
своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові
сфери обслуговування.
Сільське господарство теж розвивалося досить успішно.
У 1931 р. кількість міського населення вперше перевищила сільське, частка якого
все ще залишалась на рівні 49,2 %, що було значно більше, ніж в інших
розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад
40 % французьких робітників працювали на дрібних підприємствах, 25 %
торговельних закладів і 53 % сільських господарств не використовували найману
працю.
Франція залишалася державою-рантьє: у 1929 р.
прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості.
4. Економічна криза
Восени 1930 р., дещо
пізніше, ніж в інших західних країнах, у Франції розпочалася затяжна економічна
криза, що тривала до 1935 р. включно
Вихід із складного становища французький уряд
шукав на шляху реформування економіки, використовуючи теорію англійського
економіста Дж. Кейнса. Прихильників державного управління називали дирижистами
(від французького слова «дириже» — управляти, керувати).
Це державне регулювання допомогло уникнути
економічної і соціальної кризи, реформувати класичний капіталізм, надати
існуючій економічній системі соціальної спрямованості.
5. Наростання Фашистської загрози
В умовах економічної кризи відбувалася
консолідація французьких фашистів.
6 лютого 1934 р. близько
40 тис. колишніх фронтовиків і активістів з різних військових і фашистських ліг
вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будинок французького парламенту.
Однак спроба державного перевороту не мала успіху. На допомогу поліції прийшли рядові парижани.
6. Народний фронт та його уряди 1936 – 1939 рр.
Найважливішим наслідком
лютневих подій 1934 р. стало створення Народного фронту — об’єднання
демократичних сил країни. У липні 1934 р. Соціалістична партія, очолювана Л.
Блюмом, підписала з Комуністичною партією (її лідером був М. Торез) пакт «Про
єдність дій проти фашизму». У 1935 р. до пакту долучилися радикали на чолі з Е.
Даладьє, якого підтримували дрібні і середні підприємці, частина робітників,
інтелігенція.
Народний фронт виступив з цією програмою на
парламентських виборах у травні 1936 р. і здобув блискучу перемогу. йому
віддали свої голоси 57 % виборців. Соціалісти одержали 149 мандатів, радикали —
109, комуністи — 72. Уряд Народного фронту сформував соціаліст Л. Блюм.
Прихід до влади уряду Народного фронту
ознаменувався новою хвилею страйків. У травні–червні 1936 р. страйкували 2 млн
осіб.
7 червня було укладено угоду між Загальною
конфедерацією праці і Загальною конфедерацією підприємців. За цією угодою
страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов’язувалися
укласти колективний договір із профспілками. Законодавчо був встановлений
40-годинний робочий тиждень, впроваджувалися оплачувані відпустки.
Службовці одержали надбавку до заробітної
плати і до пенсії, дрібні підприємці — кредити. Проти фашистів був спрямований
закон «Про розпуск військових ліг», проти монополій — «Про часткову
націоналізацію воєнної промисловості і встановлення державного контролю над
Французьким банком».
Представники великого капіталу чинили опір
реформам уряду, бо бачили в них вияв небезпеки «червоної загрози».
Зростання цін і інфляція, саботаж реформ різко
погіршили економічне становище країни. Виникло масове розчарування в Народному
фронті. Ця обставина ще більше ускладнювала відносини між партіями, які входили
до складу Народного фронту.
В умовах протиріч Л. Блюм у червні 1937 р.
подав у відставку. Розпочалася швидка зміна кабінетів. У квітні 1938 р. уряд
очолив Е. Даладьє.
Дайте відповіді на питання
1. Чим різнився розвиток Франції після Першої
світової війни від розвитку Великої Британії, а в чому був схожий?
2. У чому політика урядів Франції після Першої
світової війни відрізнялася від політики урядів Великої Британії, а в чому
схожа?
3. Які верстви населення брали участь у заворушеннях у 1919 р.?
4. Які закони були прийняті урядом?
5. Проти чого виступили представники
мистецької інтелігенції?
6. Які зміни сталися у французькому
суспільстві під впливом подій у Радянській Росії?
7. Який період характеризується частковою
стабілізацією в економіці?
8. Якими були причини стабілізації?
9. Назвіть основні ознаки стабілізації
економіки.
10. Порівняйте даний період розвитку у Франції
з іншими європейськими країнами.
Домашнє завдання
Опрацювати матеріал підручника «Всесвітня історія»
І. Я. Щупак, §11
Комментарии
Отправить комментарий