Тема «Посилення опозиції
радянській системі»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Основні дати та події:
Серпень – вересень 1965 р. – перша хвиля
арештів інтелігенції (дисидентів)
4 вересня 1965 р. – маніфестація проти
арештів у кінотеатрі «Україна»
1970 р. – початок нелегального виходу журналу «Український
вісник»
Січень – травень 1972 р. – друга велика хвиля
арештів дисидентів
1. Дисидентський рух:
течії, форми та методи боротьби
Дисиденти (з
латині – незгодний) – учасники опозиційного руху в СРСР, спрямованого проти
комуністичного тоталітарного режиму.
|
Умови
розвитку |
Особливості
|
|
1. Тоталітарний характер радянської системи 2. Лібералізація суспільства, активізація духовного життя 3. Згасання збройної боротьби ОУН УПА 4. Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи |
1. Був масовим, організованим, загальноукраїнським за характером 2. Охоплював різні соціальні верстви, а особливо інтелігенцію 3. Мав анти тоталітарне спрямування 4. Застосовував ненасильницькі методи боротьби 5. Мав зв'язок з громадськістю Західної Європи |
Течії
дисидентського руху:
1.
За соціалізм із «людським обличчям» - не відкидали комуністичну ідею,
але вважали, що в СРСР відійшли від ленінських ідей і збудували «казармений
соціалізм»
2.
Національно – визвольна - засуджували шовінізм, імперську політику
центру, зросійщення, виступали на захист прав і свобод усіх народів.
3.
Правозахисна - з метою захисту права людини (Л. Лук’яненко, М. Руденко,
О. Бердник, І. Кандиба та ін.)
4.
Релігійна - прагнення вірян реалізувати право на свободу совісті.
Виникло у відповідь на антицерковну кампанію другої половини 1950-х – початку
1960-х рр., що супроводжувалася форсованим подоланням релігійності,
адміністративним втручанням у діяльність релігійних організацій.
Окреме
місце посідають рухи національних меншин:
кримськотатарський – боротьба кримських
татар за повернення на історичну батьківщину.
Форми прояву: акції, спрямовані на збереження самобутності, мови, культури,
масові втечі із спецпоселень, порушення режиму їхнього функціонування та ін.
єврейський – представлений двома основними
течіями: «еміграційників» і «культурників».
Методи
боротьби:
-
Масові заходи
-
Листи – протести до
керівних органів УРСР і СРСР
-
Звернення на адресу
міжнародних організацій, урядів демократичних країн
-
Виникнення і
розповсюдження самвидаву
-
Акції солідарності з
іншими народами
-
Вивішування синьо - жовтих
прапорів
-
Розповсюдження листівок
-
Індивідуальні протести в
тому числі акти самоспалення
(Оле́кса Микола́йович Гі́рник: 22 січня
1978 вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти
русифікації України.
5 листопада 1968 року у Києві політв’язень Василь
Макух здійснив акт самоспалення, протестуючи проти колонізації та
русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину).
-
Створення правозахисних
організацій
2. Активізація
дисидентського руху
4
вересня 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С.
Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів серед інтелігенції
виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом
підписалося 140 присутніх в кінотеатрі.
У
«Листі 78-ми» (листопад 1965 р.) кінорежисер С. Параджанов, авіаконструктор О.
Антонов, композитори В. Кирейко, П. Майборода та ін. вимагали від ЦК КПРС та ЦК
КПУ забезпечити дотримання «ленінських принципів соціалістичної демократії» та
відкритого публічного розгляду кримінальних справ, порушених проти інакодумців.
На
сторінках документальної машинописної книжки «Правосуддя чи рецидиви
терору"» (1966) та документальної збірки «Лихо з розуму: портрети двадцяти
«злочинців» (1967) В. Чорновіл намагався розкрити протиправний механізм
політичних репресій, розповісти про долю своїх товаришів, які за власні погляди
опинилися у в’язницях і таборах.
Безперспективність
петиційних кампаній, репресивні дії владного режиму проти учасників руху
спричинили використання інших форм протесту: мітинги в Києві, особливо з приводу
відзначення чергової річниці перепоховання праху Т. Шевченка в Україні 22 травня;
акти самоспалення, які здійснили В. Макух, О. Гірник, М. Береславський;
формування громадських організацій.
У
травні 1969 р. в Москві з ініціативи П.
Якіра та В. Красіна виникла «Ініціативна група із захисту прав людини в СРСР»,
до її складу увійшли правозахисники з України Г. Алтунян, Л. Плющ та активіст
кримськотатарського національного руху М. Джемілєв.
У
грудні 1971 р. у Львові з’явився «Громадський комітет на захист Н. Строкатої». Його
учасники В. Чорновіл, І. Калинець, В. Стус та ін. домагалися звільнення Н.
Строкатої та справедливого судового процесу над ув’язненим правозахисником С.
Караванським, її чоловіком.
1974
р. в Москві створено радянську секцію Міжнародної амністії (серед учасників –
український письменник М. Руденко).
Невдовзі
після підписання СРСР Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі
(Гельсінкі серпень 1975 р.) у СРСР почав розгортатися гельсінський рух.
В Україні його було представлено діяльністю Української громадської групи
сприяння виконання Гельсінських угод (1976).
У
1982 р. виникла «Ініціативна група захисту прав віруючих і Церкви», яка
спрямувала свою діяльність на легалізацію забороненої в СРСР УГКЦ.
3. Форми і методи боротьби
з дисидентським рухом
1) Арешти:
-
Перша хвиля арештів:
серпень – вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб;
-
Друга хвиля арештів: 1970
– 1972 рр. (понад 100 осіб)
-
Третя хвиля арештів:
початок 1980-х рр. (близько 60 осіб)
2) Ізоляція
у психіатричних лікарнях.
3) Позасудові
переслідування:
-
Звільнення з роботи
-
Виключення з партії,
громадських організацій, спілок
-
Позбавлення радянського
громадянства
-
Організація громадського
осуду
Одним
з інструментів влади в боротьбі з опозиційним рухом була судова психіатрія.
Протистояти злочинам каральної психіатрії наважилися лікарі-правозахисники, зокрема
киянин С. Глузман (провів заочну судово-психіатричну експертизу відомого
правозахисника П. Григоренка, направленого за ухвалою суду 1970 р. на примусове
лікування) та харків’я нин А. Корягін (у праці «Пацієнти мимоволі»
розкрив механізм використання психіатрії в боротьбі з інакодумством).
4. Іван Дзюба
У вересні–грудні 1965 р. І. Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм
чи русифікація"». Спираючись на грунтовний
фактологічний матеріал, автор викрив політику придушення національно-культурних
інтересів українського народу, показав утиски його в економічній, політичній,
культурній, мовній та інших сферах.
5. Михайло Брайчевський
Михайло
Брайчевський (1924–2001) – історик, археолог, історіософ, поет, прозаїк.
Автор
близько 500 наукових праць. Наукові інтереси – зародження та становлення східного
слов’янства, Київської Русі-України та козацьких часів.
Був одним з ініціаторів
створення в 1966 р. Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
У 1968 та 1972 рр. звільнявся з академічних Інститутів історії та археології за
громадську діяльність та поширення самвидавом статті «Приєднання чи
возз’єднання"» (1966). Упродовж 1972–1978 рр. не працював за фахом, на
друк і цитування згаданої праці було накладено заборону.
Кожна
з надрукованих праць автора ставала помітною віхою в історичній науці.
Найважливіші з них: «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської
державності» (1964), «Походження Русі» (1968), «Утвердження християнства на
Русі» (1988), «Конспект історії України» (1998), «Походження слов’янської
писемності» (1998).
«Приєднання
чи возз’єднання"» – це грунтовне дослідження, у якому вчений показав
тенденційність радянської концепції, що заперечувала самостійність історичного
розвитку українського народу.
Дайте відповіді на питання
1. Які ви знаєте основні
течії дисидентського руху?
2. Дайте характеристику
основним формам діяльності політичної опозиції.
3. Якими методами влада
боролася з інакодумцями?
4. Назвіть головних
учасників опозиційного руху в Україні . До
яких соціальних категорій населення вони належали?
5. Хто
написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація"».
6. Оцініть текст праці М.
Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання"» на ст. 95
підручника з позиції представників різних груп українського суспільства.
7. Чому це дослідження було
заборонене для публікації в офіційних республіканських виданнях? Висновок
аргументуйте.
Домашнє завдання
Опрацювати
відповідний матеріал підручника § 17
Комментарии
Отправить комментарий