Тема «Релігійне життя в Україні»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Стан релігії та церкви
У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ і УАПЦ. Патріархом УПЦ КП (так вона почала називатися після об'єднання) обрали Мстислава (у миру Скрипник), а його заступником — Філарета (Денисенко). Та єдина православна церква тоді не склалася. Невдовзі Мстислав помер і патріархом УАПЦ собор обрав Димитрія (у миру Ярема). У свою чергу, на соборі УПЦ КП у жовтні 1993 р. патріархом обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира (Романюк), а його заступником став Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) помер. Влада (яка підтримувала УПЦ МП) перешкоджала поховати патріарха на території Софіївського собору, перетворивши поховальну процесію на побоїще мирних громадян. Тіло поховали на тротуарі біля входу в головну браму собору Софії Київської.
Важливою подією релігійного і церковного життя України став візит у червні 2001 р. глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла ІІ, який відслужив Божественні літургії за римським та візантійським обрядами в Києві та Львові.
Головними противниками візиту Папи Римського в Україну була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ МП. Також УПЦ МП активно втрутилась у політичне життя країни під час виборів президента України 2004 р. на боці кандидата у президента України В. Януковича. Вони влаштовували хрестні ходи , поширювали політичну літературу, священники церкви брали участь в агітації серед мирян.
Керівництво УПЦ (МП) жорстко дотримується парадигми «руского міра». Для нього «духовна єдність братніх українського і російського народів» – доконаний факт. Саме тому збройну агресію російської держави на Донеччині, Луганщині та в Криму церковні ієрархи УПЦ (МП) називають «братовбивчим протистоянням», «громадянським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу», чим завгодно, але не агресією Росії, окупацією чи гібридною війною проти Українського народу. Характерно, що лояльне ставлення з боку священицького кліру УПЦ (МП) до всього проросійськи орієнтованого супроводжується одночасно демонстрацією неповаги до національних українських символів, української державності, української героїки та минулого. По-перше, шляхом ігнорування принципів християнського співжиття низка священиків УПЦ (МП) відмовляються виконувати церковні обрядові дійства (відспівування, поминання, поховання) стосовно українських громадян-патріотів особливо на Сході України та в Криму. Причому здійснюється це свідомо й демонстративно, з розрахунком викликати обурення в однієї частини населення стосовно іншої.
По-друге, УПЦ (МП) генерує сепаратистські настрої. Наприклад, настоятель кафедрального собору УПЦ (МП) в м. Ужгород протоієрей Дмитро Сидор заявляв: «Самим російським людям треба усвідомити: є східнослов'янська, загальноросійська цивілізація. Вона починається з нас, з Закарпаття, і тягнеться до Аляски»! Подібні висловлювання з очевидністю спрямовані на підрив територіальної цілісності та суверенітету Української Держави. Протягом війни на Донбасі релігійні та культові споруди УПЦ МП використовуються спецслужбами РФ для ведення розвідувальної операції, а представники духовенства цієї конфесії беруть участь у терористичній діяльності та підтримують бойовиків
По-третє, УПЦ (МП) докладає зусиль, щоб підтримувати перманентний конфлікт у православному середовищі України
Як бачимо, чимало загроз національній єдності України продукуються Москвою саме на релігійному ґрунті. Маючи важелі впливу на московський патріархат, а відтак і на його складову частину – УПЦ (МП), Кремль потужно використовує релігійні чинники у власній політиці супроти Українського народу – від привласнення національного історичного минулого українців до збурення суспільних настроїв і дестабілізації політичної ситуації в нашій країні.
15 грудня 2018 р. у Києві відбувся Об’єднавчий собор, під час якого православні архієреї оголосили про об’єднання українських церков в єдину Православну церкву України (ПЦУ). Її предстоятелем став митрополит Переяславський та Білоцерківський Епіфаній. Кафедральним собором Православної церкви України визначено Михайлівський Золотоверхий собор.
5 січня 2019 р. Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію єдиної Православної церкви України. Церемонія підписання Томоса відбулася в патріаршому храмі Святого Георгія на території Вселенського патріархату в Стамбулі. Уже 6 січня під час літургії у тому самому храмі Варфоломій передав предстоятелю новоствореної Православної церкви України Епіфанію посох і Томос, який проголошує автокефалію.
Після цьог розпочався процес переходу релігійних громад з УПЦ МП до ПЦУ.
Зміни в системі національної освіти
Система освіти в Україні постійно перебувала у стані реформування. Однак декларовані кожною новою владою спроби реформувати освіту були малоуспішними.
У шкільній освіті закріпилося таке явище, як нерівність можливостей: сільські діти, на відміну від міських, не мали вибору, у якій школі навчатися. У міському оточенні нерівність можливостей проявлялася у таких форматах: центральна школа – периферійна школа, спеціалізована школа – звичайна школа, державна школа – приватна школа тощо. Здебільшого причинами нерівності доступу до освіти було соціальне й майнове розшарування в суспільстві. Доступ до якісної освіти залежав від матеріальних статків батьків. Притаманними всім школам були надмірна «академічність», перевантаження шкільних програм і підручників, низька якість підручників.
До занепаду рухалася професійно-технічна освіта. Будучи сформованою під потреби радянської економіки, її система не зуміла пристосуватися до потреб ринкової економіки.
Проблеми у вищій освіті було закладено ще в попередні десятиліття. Упродовж 1990-х – на початку 2000-х рр. поступово збільшувалася кількість закладів вищої освіти та знижувалася якість освітніх послуг. Надмірно розрослася комерціалізація вищої освіти: її споживачі орієнтувалися передусім на отримання диплома, а не якісних знань.
Для подолання кризових явищ в освіті впродовж останніх років реалізовано чимало ініціатив. Серед них – приєднання до Болонського процесу (2005), запровадження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) для вступу до закладів вищої освіти (2008), спроби експериментального запровадження університетської автономії (2006–2009), коригування часу на домашні завдання для учнів початкової школи (2016) та ін.
У липні 2014 р. для експертно-технічної допомоги створили Стратегічну дорадчу групу у складі українських і закордонних експертів, працівників Міністерства освіти і науки України (МОН). Група підготувала Концепцію розвитку освіти на
період 2015–2025 рр. Восени 2014 р. розроблено Стратегію реформування виÁщї освіти в Україні до 2020 р.
2017 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про освіту», яким передбачено,
що з 2018 р. діти навчатимуться у школі 12 років, педагоги стануть для учнів партнерами з розвитку, а у процесі навчання діти набуватимуть корисних навичок і компетентностей.
Перед сучасною Україною в галузі освіти стоїть завдання: збалансувати економічні можливості держави та об’єктивні потреби в освічених кадрах, адаптувати освітню галузь відповідно до євроінтеграційної перспективи закласти підгрунтя сталості демократичних і національних традицій в освітянській справі.
В Україні дедалі більше набуває популярності альтернативна освіта.
Цей напрям освітньої галузі тільки розвивається та може бути корисним і
школярам, і студентам, і всім, хто прагне до самоосвіти.
Дайте відповіді на питання
У чому проявляється духовне розкріпачення українського суспільства?
Із чим пов'язана активізація релігійного життя?
Назвіть найбільші релігійні конфесії України.
Чи впливає церква на формування цінностей сучасного українського суспільства? Якщо так, то яким чином?
Визначте основні причини розколу в українському православ'ї та наслідки цього.
Що спричинило зростання протестантизму в Україні?
Яке значення для розвитку України, на вашу бумку, має надання Томосу про автокефалію єдиної Православної церкви України?
Які документи визначили систему та структуру освіти в Україні?
Що позитивног зроблено і які проблеми існують у діяльності середніх шкіл?
Які тенденції розвитку вищої освіти в Україні?
Домашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника § 41 — 42 пункт 1, 2
Комментарии
Отправить комментарий