Тема «Гласність і
політичний плюралізм»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
1. Політика
гласності
Гласність – це внутрішня політика, що проводилася
керівництвом СРСР у період перебудови. Її риси: відносна відкритість і правдивість
у діяльності державних і громадських організацій часткова свобода слова та
інформації створення умов для участі громадян у вирішенні внутрішньополітичних
питань урахування громадської думки відмова від ідеологічного тиску на суспільство,
переслідувань за переконання та висловлені думки й судження.
Незважаючи на заявлені зміни, у СРСР продовжував
функціонувати головний цензурний літературний орган – Головне управління у
справах літератури та видавництва і згодом створене на його базі Головне
управління з охорони державних таємниць у пресі (1989–1991). Це означало, що
влада не відмовлялася від впливу на зміст інформації, яку отримувало
суспільство.
Утім нові можливості активно використовувала опозиційно
налаштована громадськість. Її коло поповнювалося дисидентами, які тривалий час були
ізольовані від суспільства і тепер поверталися в Україну з тюрем, таборів, заслання.
Серед них були В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко, які гуртували навколо
себе однодумців.
Набув масовості рух за відновлення історичної правди
(ліквідацію «білих плям»). Цей процес включав: повернення забутих імен і
творців, уписування їх в історичний контекст, розкриття та вивчення раніше заборонених
тем, плюралізм думок, нову інтерпретацію відомих фактів та ін. В українському
суспільстві зростав інтерес до історії голоду 1932– 1933 рр., масштабів і
наслідків сталінських репресій, історії української державності, характеру
українських національно-визвольних змагань, «українізації» 1920-х рр.,
діяльності ОУН і УПА.
З другої половини 1988 р. розпочалася реабілітація тих,
хто був безпідставно засуджений у 1930–1940-х рр. і на початку 1950-х рр. На
початок серпня 1989 р. було реабілітовано понад 59 тис. осіб.
Улітку 1988 р. на ХІХ конференції КПРС було порушено питання
про необхідність реформування радянської політичної системи. Проголошувався
курс на створення правової держави, розвиток парламентаризму, поглиблення
демократичних перетворень..
Політичний плюралізм – це характеристика політичної
системи суспільства, за
якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні
позиції через своїх
представників у політичних і громадських організаціях.
Плюралізм передбачає
різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.
2. Активізація
національно – демократичного руху
На противагу новим суспільно-політичним
тенденціям в Україні проводився жорсткий консервативний курс. Відсутність
серйозних зрушень в економічному та соціальному житті, відставання від процесів
перебудови, екологічна катастрофа, негативне ставлення КПУ до новостворених
громадських організацій, учасники яких вказували на соціальні, екологічні
проблеми, посилення русифікації, штучне обмеження доступу до інформації, що
стосувалася сучасного й минулого України, – усе це сколихнуло українське
суспільство.
Зародження масового
громадсько-політичного руху починалося з появи численних неформальних груп,
об’єднань, організацій, які виникали в Україні, як і повсюдно в СРСР, уже на
початковому етапі перебудови.
|
Назва організації, Дата заснування |
Сфера інтересів |
|
Український культурологічний клуб
(серпень 1987) |
Культура, критика політики влади з
національного питання |
|
Товариство друзів Лева (1987) |
Просвітницька діяльність, з 1988 р. -
інтерес до політичних проблем |
|
Комітет захисту Української
католицької церкви (1987) |
Відродження Української греко –
католицької церкви |
|
Асоціація «Зелений світ» (1987) |
Екологічна безпека |
|
Українська Гельсінська група ( згодом
- спілка) на початку 1988 Лідер – Л. Лук’яненко |
об’єднання самостійних правозахисних груп і формувань, єднання
однодумців-патріотів, створення основи для опозиційної політичної партії,
відновлення української державності («Декларація принципів» УГС) |
|
Товариство української мови ім. Т.
Шевченка (лютий 1989) голова Д. Павличко |
Відродження української мови і надання
їй статусу державної |
|
«Меморіал» імені Василя Стуса (1989)
голова Л. Танюк |
Історико – просвітницьке правозахисне
доброчинне товариство |
За цих умов швидко «вивітрювався» страх народу перед
владою. У червні 1988 р. у Львові відбулося кілька багатотисячних мітингів. Наприкінці
1980-х рр. демократичні сили стали відкрито використовувати національну
символіку. Символом українського національного опору радянській владі знову
став синьо-жовтий прапор. В авангарді боротьби за докорінні зміни в суспільстві
була українська інтелігенція, орієнтована на незалежність України.
Партійне керівництво спробувало силовими методами
придушити наростання народної активності. 4 серпня 1988 р. загін міліції
особливого призначення розігнав мітинг у Львові. Десятки людей були побиті. Та бажаного
результату власті не досягли. Зі Львова мітингова хвиля покотилася на Схід. У
Києві 13 листопада 1988 р. відбувся 20 – тисячний мітинг, присвячений
екологічним проблемам. Спалах громадянської активності застав владу в
розгубленості.
У жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про
мови в Українській РСР», який закріпив державний статус української мови.
21 січня 1990 р. на честь річниці акту Злуки УНР і ЗУНР
між Києвом і Львовом був організований людський «Живий ланцюг».
В лютому 1990 р. – скасовано 6-ту статтю Конституції СРСР
про керівну роль КПРС, що дало поштовх до формування багатопартійної системи.
3. Зміни
в політичному керівництві УРСР
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, який 17 років
перебував на посаді, був непримиренним і жорстким у боротьбі з «українським
націоналізмом». Нічого не змінилося в політиці КПУ й за керівництва В. Івашка (1989–1990).
Партія не встигала за перебігом подій її бюрократичний апарат демонстрував
нездатність перебудовуватися разом з країною та вести політичну боротьбу в
нових умовах.
Партія поступово перетворилася на гальмо перебудови, а
потім і на її прямого ворога. Це призвело до протистояння між консерваторами та
реформаторами всередині партії,
ослаблення позицій партії в суспільстві, поглиблення загальної кризи. Партія
почала розколюватися, спочатку ідейно, згодом організаційно. У травні 1990 р.
прихильники оновлення політики в Україні об’єдналися в «Демократичну
платформу».
4. Формування
багатопартійної системи
У процесі становлення української багатопартійності
розрізняють два
етапи.
І етап - допартійний
(1988–1990 рр.): виникнення неформальних політизованих і політичних
організацій, які стали основою легалізованої опозиції та своєю діяльністю підготували
умови творення власне політичних партій.
8
– 10 вересня 1989 р. в Києві відбувся Установчій з’їзд Народного Руху України
за перебудову (НРУ), на яких проголосили, що Рух виступає за «оновлене
соціалістичне суспільство», створення Української держави та підписання нового союзного
договору. Головою Руху
було обрано І. Драча.
У жовтні 1989 р. заявила про себе нечисленна, але доволі
радикальна організація – Українська національна партія. Її представники
заперечували чинність Конституції та союзного договору 1922 р. і відкидали можливість
реформування суспільства в межах соціалістичного вибору. Партія відстоювала
право українського народу на незалежне державне існування й проголошувала своєю
метою відновлення Української Народної Республіки в етнічних межах.
Швидко політизувалася Українська Гельсінська спілка. Якщо на початку вона висловлювалася за
конфедерацію союзних республік з їхньою широкою самостійністю, то згодом заявила
про необхідність виходу України зі складу СРСР і створення незалежної держави.
На початку 1990 р. УГС нараховувала 1,5 тис. членів і мала відділення в усіх
областях України.
ІІ етап - етап
початкової багатопартійності (1990 – серпень 1991 р.): формування
нормативно-правової бази багатопартійності поява парламентської опозиції
ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень поява
численних політичних партій.
Появі нових партій значною мірою сприяв Закон УРСР «Про
зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР» (24 жовтня 1990 р.), яким
було ліквідовано статтю 6 Конституції УРСР про керівну і спрямовуючу роль
Комуністичної партії. Також було закріплено право громадян об’єднуватися в
політичні партії, інші громадські організації.
Формування політичних партій на базі політичних
об’єднань.
У червні 1990 р. створено
Українську народно – демократичну партію – на базі
Української народно-демократичної ліги, що оформилася з Українського культурологічного
клубу.
У квітні 1990 р. створено Українську республіканську
партію – з Української Гельсінської
спілки.
У листопаді 1990 р.
виникла Ʌіберально - демократична партія України.
У травні 1990 р. з’явилася Партія зелених України (Ю.
Щербак і Л. Сандул) – із Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ».
У грудні 1990 р.
створено Партію демократичного відродження України на базі Демократичної
платформи КПРС.
Цілеспрямована діяльність особистостей.
Український християнський
демократичний фронт (П. Січко, В. Січко) Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна
самостійність України» (З. Красівський, І. Кандиба).
Розмежування інтересів та розкол. 25 – 27 травня 1990 р. на з’їзді соціал-демократів
утворилися Об’єднана соціал - демократична партія України та Соціал - демократична
партія України.
Дайте
відповіді на питання
1.
У
чому проявлялася новизна проголошеного курсу можливостей відкритого
інформування суспільства?
2.
Порівняйте
заявлені тези з подіями 1986 р. в
Україні.
3.
Чому
мітингова активність в Україні 1988 р. розпочалася в західних областях? Який
вплив вона справляла на інші регіони республіки?
4.
Які
причини спонукали Верховну Раду УРСР прийняти «Закон про мови»?
5.
Яким
був процес формування Народного руху України?
6.
В
чому полягає історичне значення цієї громадської організації?
7.
Чим
був викликаний розпад Компартії України? В чому він прявлявся?
8.
Якою
була політична ситуація в УРСР на початку формування багатопартійної системи?
Чому така ситуація склалася лише наприкінці
80-х – на початку 90-х рр.?
9.
Що
викликало появу екологічних політичних об’єднань в Україні?
10.
Дайте класифікацію новостворених політичних
партій України.
Домашнє завдання
Опрацювати
відповідний матеріал підручника § 24
Комментарии
Отправить комментарий