4 кухар;пекар 04. 06. історія України тести

 

Тема «Культурно – мистецьке життя як вираз суспільних настроїв»

 

Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі

 

1.     Оновлення культурної сфери

Боротьба за відродження української мови. Питаннями захисту української мови й утвердженням її як державної стали опікуватися неформальні організації.

У лютому 1989 р. представники різних регіонів провели установчу конференцію республіканського Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ – сучасна «Просвіта»). ТУМ проводило масштабні акції на захист української мови, виступало за розширення україномовного простору, висувало вимоги щодо конституційного захисту української мови.

Важливою складовою життя суспільства була діяльність із легалізації українського минулого (історії, літератури, культури). Цим займалися неформальні організації: Український культурологічний клуб, Товариство Лева, клуб «Спадщина» при Будинку вчених АН УРСР, студентське об’єднання «Громада» Київського державного університету ім. Т. Шевченка, товариство «Меморіал».

Демократизація та оновлення культурної сфери через Публічний інформаційний простір. Наприкінці 1980-х рр. у республіці з’явилася велика кількість рукописних, машинописних і навіть комп’ютерних ЗМІ. Почали друкуватися перші незалежні газети: «Орієнтир», «Голос відродження». У 1990 р. опозиція мала вже майже 200 видань.

Зміни охопили також радіо й телебачення.  Явищем національно-культурного й громадського життя стали публічні дебати із загальнонаціональних проблем.

Значний резонанс в Україні мав літературний доробок творчої інтелігенції. Зокрема, інтерес викликали нові твори відомих українських письменників: «Сім» . Олійника, «Чорнобильська мадонна» І. Драча, публіцистика І. Дзюби, «Чорнобиль» Ю. Щербака, «Марія з полином у кінці століття» В.  Яворівського, «Сад нетанучих скульптур» Л. Костенко, «Боги на продаж», «Попіл Клааса», «Тридцяті», «Містечкові історії» А. Дімарова, «В-ван» П. Загребельного, « Яса» Ю. Мушкетика та ін.

Справжньою легендою незалежної української культури кінця 1980-х – початку 1990-х рр. стала творча діяльність літературного гурту «Бу – Ба - Бу» («Бурлеск – балаган - буфонада»), який створили у Львові 1985 р. поети Ю. Андрухович, В. Неборак та О. Ірванець.

Театральне мистецтво в Україні другої половини 1980-х рр. було представлено передусім роботами таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, Б. Жолдак, С. Мойсеєв, Ф. Стригун.

Важливе значення для осмислення трагічних сторінок історії мала картина О.  Янчука «Голод-33» (1991), знята за мотивами «Жовтого князя» В. Барки. Міжнародне визнання здобула кінострічка «Лебедине озеро. Зона» режисера Ю. Іллєнка за сценарієм С. Параджанова, яку на Каннському міжнародному фестивалі в 1990 р. уперше в історії українського кіно було удостоєно двох головних призів Міжнародної федерації кінематографічної преси.

 

2.     Фестиваль «Червона рута»

У вересні 1989 р. у м. Чернівці відбувся фестиваль «Червона рута». У той час це був єдиний україномовний фестиваль естрадної пісні в Україні. Під час заходу також проводилися вернісажі, творчі вечори, концерти та засідання дискусійного клубу «Народна міфотворчість та сучасна культура», ярмарок робіт народних майстрів і виступи фольклорних колективів.

Нова музична хвиля, яку відкрила «Червона рута», здобула нечувану популярність в Україні та українській діаспорі. Серед учасників рок -змагань були гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Зимовий сад», «Кому вниз» тощо.

 

3.     Релігійне відродження

У другій половині 1980-х рр. в Україні розгорнувся масовий рух за вихід Української греко-католицької церкви з підпілля. Активну діяльність з відродження УГКЦ проводив Комітет захисту Української католицької церкви. У 1988–1989 рр. організовував масові молебні та богослужіння у культових спорудах і святих місцях. Долучався до організації маніфестацій і демонстрацій у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та інших містах Західної України.

Радянське керівництво наголошувало, що УГКЦ не є релігійною організацією, а винятково політичною, націоналістичною, і тому не підлягає реєстрації. Органи КД СРСР усіляко перешкоджали діяльності ініціаторів, активістів та учасників петиційних кампаній за легалізацію УГКЦ.

Наприкінці  1988 р. понад  700 закритих раніше уніатських церков було передано

православним громадам.

16 травня 1989 р. чотири греко-католицьких єпископи та десять священиків подали звернення до М. Горбачова. Автори декларували підтримку реформ, спростовували політичні звинувачення на адресу церкви та вимагали легалізації УГКЦ. Захистом УГКЦ, наданням їй права на легальну діяльність опікувався і Папа Римський: 5 жовтня 1989 р. на Синоді українських католицьких священиків у Римі він заявив, що радянська демократизація не буде повною без легалізації УГКЦ.

Зрушення відбулися 1 грудня 1989 р., коли привселюдно було заявлено про надання греко-католицьким громадам права реєстрації нарівні з іншими релігійними конфесіями. У січні 1990 р. собор УГКЦ у Львові проголосив легалізацію церкви. У березні 1991 р. в Україну з еміграції повернувся архієпископ Мирослав Любачівський (з 1984 р. очолював УГКЦ).

Одночасно відбувався процес відродження й Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), яку було заборонено радянською владою в 1930-ті рр. На відміну від УГКЦ, ця церква не мала в УРСР жодних інституційних, зокрема підпільних, структур. Її базою були церковні громади, що представляли Російську православну церкву.

15 лютого 1989 р. у Києві за підтримки проукраїнських сил розпочав роботу ініціативний комітет з відновлення УАПЦ в Україні.

5–6 червня 1990 р. у Києві відбувся Всеукраїнський православний собор, у якому взяли участь понад 700 осіб. Собор проголосив відродження УАПЦ, затвердив Статут та обрав Патріархом Київським і всієї України керівника Північноамериканської митрополії УАПЦ, митрополита Мстислава (Скрипника). 2 жовтня 1990 р. органи радянської влади в Україні зареєстрували УАПЦ.

В Українському екзархаті Російської православної церкви відбувалися відцентрові процеси, спрямовані на дистанціювання від московського церковного центру. Цей рух очолював митрополит Київський Філарет (Денисенко). Занепокоєна бурхливим процесом національного відродження в Україні, РПЦ була змушена піти на певні поступки й надала в січні 1990 р. деяку самостійність православним структурам РПЦ в Україні. Український екзархат отримав назву – Українська православна церква.

Важливою віхою національного релігійно-церковного відродження стало ухвалення 23 квітня 1991 р. Закону УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації». Активізувалися також релігійні громади інших напрямів: римо-католики, євангельські християни-баптисти, свідки Єгови, адвентисти сьомого дня та ін.

 

Дайте відповіді на питання

1.     Чому, на вашу думку, ухвалення Закону «Про мови в Українській РСР»  було важливим для українського суспільства?

2.     Поміркуйте, чому на українську музику поширювався стереотип меншовартості і чи вдалося його зламати.

3.     Як відбувалося відродження Української греко – католицької церкви?

4.     Коли відбувся Всеукраїнський православний собор, на якому було відроджено УАПЦ?

5.     Хто став першим Патріархом відродженої церкви?

6.     Хто очолив рух на дистанціювання Українського екзархату РПЦ від Російської православної церкви (РПЦ)?

 

Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника § 25

Виконані завдання відправити на вайбер телефон 380 502654581 або на електронну пошту         kerbutvadim2012@gmail.com

 

                                                            підручник