4 кухар;пекар 04. 06. історія України тести

 

Практичне заняття

На тему «Життя на фронті і втилу»

 

1.     Ознайомтесь з наданими документами

2.     Проаналізуйте джерела за змістом і визначте, чим відрізнялось життя на фронті від життя в місті і в селі в тилу.

3.     Які емоції переповнюють учасників подій Першої світової війни?

4.     Як змінилися настрої людей порівняно з 1914 роком? Чому?

5.     Чому на початку Першої світової війни в суспільстві переважали настрої патріотичного піднесення?

6.     Яку роль у цьому відігравала пропаганда?

 

1) Із спогадів бійця Легіону українських січових стрільців Олекси Кобця

    «Було це 27 серпня 1914 р. Десь опівдні через усе село проїхав, простуючи звідти день, звідки чути було бухання гармат і цокотання кулеметів, великий фургон з червоним хрестом на білому прапорі, що його тримав у руках молодий парубок – німець у той час, коли трохи старший поганяв коні. У фургоні відкриті, але позакутувані в білі простирадла, лежали перев’язані марлею, крізь яку просочувалась кров, немолода вже жінка і маленьке, може, дволітнє, дитятко. Голова цій дитині була туго забинтована, виглядали тільки повні докорів, стражденні оченята, а перев’язка вже мокріла від крові».

 

2) Зі спогадів Богдана Остап’юка

   «Була неділя, 23 серпня 1914 р… Нараз з вулиці почувся тупіт війська. Зі страху всі замовкли, а за хвилину почали тихцем говорити: «Москалі йдуть, москалі йдуть». Незабаром почули ми стукіт до входових дверей: «Не бойтеся, гаспида, откройте двері!» - кричали солдати. Ніхто не мав відваги відчинити двері. Але врешті моя бабуня, господиня дому, перехрестившись, відкрила двері, у яких постали кремезні, сонцем обпалені солдати. Я, тоді 7-літній онук, стояв біля бабуні і оглядав непрошених гостей. Перші слова солдатів були: «Нє бойся, баб ушка, єсть у тебя вода? Дай води». Бабуня принесла відро води і горнятко. Солдат, мабуть, не довіряв їй, а тому сказав, щоб вона першою напилася. Після неї вже усі пили…

Прохолодившись водою, кинулися солдати у наш сад. У той час лише літні яблука «паперівки» були зрілими. Але солдати не зважали на те, повилазили на дерева і стрясали фрукти. Тріщали дерева, ломилося гілля. Вони ніби не чули прохань бабуні, щоб не робили шкоди…

Інша група солдатів увійшла до сусіднього дому, який стояв пусткою… Коли солдати дізналися, що в цьому домі живе єврей, почали бешкетування: ламали меблі, посуд, вікна і нищили інше устаткування. Відкривши у саду кілька вуликів пасіки, скрутлями запаленої соломи прогнали бджіл і почали їсти вощину разом з медом і … трутнями».

 

3) Зі спогадів в’язня, заарештованого австрійською поліцією за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії

  «… 31 серпня 1914 р. о 3 годині ранку, не давши навіть чаю, погнали в’язнів у тюремний двір. Тут протримали до 9 години ранку. Після цього повели всіх, близько 1600 чоловік по вул. Казимирівській і вул. Городецькій до головного палацу. Протягом декількох кілометрів озвірілий натовп львівських «патріотів» з євреїв і поляків бив нас, особливо священників, палицями, кілками, в нас кидали каміння і гній, плювали в обличчя. З вікон кидали горщики з - під квітів. Одному з арештованих такий горщик проломив череп, і він помер тут же, на вулиці. Перед вокзалом ми чекали до 2 години. Виявляється, поліцейські навмисно тримали нас близько п’яти годин на вулиці, щоб дати юрбі можливість «проявити почуття» до нас, «зрадників»».

 

4) Лист українського солдата Андрія Рубльова з Південно – Західного фронту (російська армія, 29 травня 1916 р.)

«Ряди наші змішалися з вогнем і землею, і коли ми з криком «ура!» добігали до ворожих окопів, то я тільки пам’ятаю, що кулі і снаряди свистіли і ревіли навколо, а люди падали. Але скільки там було солдат: на місце вбитих і поранених все нові і нові … І коли все ж таки добігали до їх дротяної загорожі, за якою були і окопи, то я в одну за однією кинув свої 4 бомби в їх окопи. А потім в багнети … Дорога сестричка, яка огидна справа війна. Коли вдариш в людину багнетом, то він йде як в подушку і самому робиться просто нудно … Як і завжди айстро – германці атаки бояться, швидку тікають … А з права кулемет, та-та-та і прожектор та ракети частіше стали освітлювали, так що я побачив свої руки, вони в крові. Я подумав, а скільки своїми бомбами я убив людей, а багнетами переколов, а за що все це?»

 

5) Зі щоденника солдати О. Замрія

  «Коли я прибув додому, йшла повним ходом молотьба хлібів, коли я увійшов у двір, мене зустріла сестра … Вона була не одружена, брати усі були на війні, їхні жінки працювали на хазяйстві. Сестра гірко плакала, що ми втратили батька та матір. Важкою була зустріч за таких обставин, та нічого не поробиш, проте треба кінчати молотьбу. Наше господарство засівало тоді 20 десятин пахоти, а мужика в господарстві не було, то все ж на той час багато було полонених австрійців та мадяр, або вірніше українців, як ми на них говорили – западники».

 

6) «Известия Киевской город ской думы» про життя у місті (серпень 1917 р.)

  «На кожній вулиці хвости. Оскільки відділом карткової системи вводяться картки на все нові продукти, городяни мають спершу вистояти черги в районі попечительства, щоб отримати картки на м'ясо, жири, крупу та інше, а потім – чергу за продуктами, яких однаково не можуть отримати в достатній кількості. У багатьох обивателів немає документів. Термін дії карток обмежений, їх часто міняють, жителі міста повинні проводити значний час у чергах. А тим часом насувається осінь».

 

7)Статистичні джерела

Динаміка зростання цін на продовольчі продукти в Наддніпрянській Україні

Продукти	1914 р. За фунт у копійках	1916 р. За фунт у копійках
Пшениця	2,5	6,0
Цукор	14,0	40,0
Крупа гречана	4,0	10,8
Пшоно	5,0	13,8
М'ясо	15,0	60,0
Олія рослинна	14,0	46,0

 

Витрати на щоденне харчування родини з чотирьох осіб у Росії

Назва продукту	1913 р.	1917 р.
2 кг хліба	16 коп.	60 коп.
750 г м'яса	28 коп.	1,5 крб.
250 г жиру	13 коп.	50 коп.
Чай і цукор	7 коп.	15 коп.
2 склянки молока	6 коп.	28 коп.
Платня робітника друкарні	50 крб.	100 крб.

 

 

Домашнє завдання

Виконати практичну роботу