Тема «Внутрішньополітичне становище в Україні в середині 50-х рр.»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Основні поняття і терміни: десталінізація, «відлига», десталінізація, реабілітація, Програма КПРС, лібералізація.
Основні дати:
жовтень 1952 р. – ХІХ з’їзд КПРС;
5 березня 1953 р. – смерть Й. Сталіна;
Липень 1953 р. – усунення Л. Берії від влади;
1953 – 1954 рр. – зміна партійно – державного керівництва в УРСР
лютий 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС;
жовтень 1961 р. – ХХІІ з’їзд КПРС ухвалив нову Програму КПРС;
1957 р. – Пленум ЦК КПУ призначив першим секретарем ЦК КПУ М. Підгорного
1963 р. – першим секретарем ЦК КПУ призначено П. Шелеста
Хід уроку
Мотивація навчальної діяльності
Приморозок
Була весна. Була відлига.
І — Божа благодать була.
Сніги розтанули. Спливла
У небуття недвига — крига.
Тоді сп’янілий від тепла.
Наївний, як розкрита книга,
З бруньок принишклий квіт оклигав,
І вишня буйно зацвіла.
Та в чорну ніч зненацька вітер
Ошпарив примороззю віти,
Бубняву зав’язь, дівич-квіт.
Померклий, вибитий морозом,
Мов білі сльози, на чорнозем
Спадає квіт затерплих віт.
І. Світличний
Запитання
Як ви розумієте цей вірш?
Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
1.Прихід до влади М. Хрущова. Початок десталінізації
У жовтні 1952 р. відбувся ХІХ з’їзд ВКП(б), останній з’їзд, на якому був присутній Й. Сталін. З’їзд затвердив директиви п’ятирічного плану розвитку СРСР на 1951 – 1955 рр. Пріоритетними, як і раніше, залишалися питання нарощування потужностей важкої промисловості. Була змінена назва ВКП(б) на КПРС (Комуністична партія Радянського Союзу).
Партійне керівництво України тоді очолював Л. Мельников.
5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Після його смерті розпочалася боротьба за владу. У кожного з протиборчих угруповань «сталінської гвардії» (Л. Берії,
Г. Маленкова, М. Хрущова) було своє бачення подальшого розвитку СРСР. У цій боротьбі переміг М. Хрущов у союзі з Г. Маленковим.
Для зміцнення позицій в Україні Л. Берія призначив своїх найближчих однодумців П. Мешика і С. Мільштейна відповідно міністром та заступником міністра внутрішніх справ республіки. Від них вимагалося знайти спільну мову з УПА, аби припинити збройну боротьбу в Західній Україні. Начальник Львівського управління МВС генерал Т. Строкач піддав сумніву доцільність виконання цього наказу і доповів про це секретарю Львівського обкому партії, останній повідомив про це першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова. Л. Берія домігся звільнення Мельникова за звинуваченням у русифікації вищої освіти та дискримінації місцевих кадрів. На посаду першого секретаря КПУ було призначено О. Кириченка, першого на цій посаді українця. Після цього набула поширення хвиля висувань на керівні посади представників місцевих кадрів. Як результат на 1 червня 1954 р. до складу ЦК КПУ входили 72% українців, до Верховної Ради – 75%, а серед директорів великих підприємств – 51%.
Т. Строкачу вдалося передати М. Хрущову відомості про дії Л. Берії. Заручившись підтримкою військових (Г. Жуков та інші), М. Хрущов домігся арешту Л. Берії під час засіданні Президії ЦК КПРС у червні 1953 р. Берія був звинувачений в антипартійних і антидержавних діях і після суду розстріляний.
Під час правління М. Хрущова, у міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955 – 1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно – управлінського апарату. Боротьба з бюрократичним апаратом була зумовлена прагненням Хрущова усунути від влади Маленкова, опорою якого були структури виконавчої влади У 1955 р. Маленков був усунутий з посади голови Ради Міністрів СРСР, на його місце був призначений М. Булганін.
Крім змін у партійному та державному керівництві почався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації репресованих у 1930 – 1940 рр. й повернення депортованих осіб.
Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах
у 1953 – 1954 рр.
Після смерті . Сталіна в таборах розраховували на послаблення режиму та перегляд справ засуджених. Але амністію отримало обмежене коло осіб (кримінальні злочинці та ув’язнені з невеликими строками покарання). Важкі умови утримання та свавілля адміністрації стали причинами масової непокори й спровокували низку повстань політичних в’язнів у таборах системи ГУЛАГ.
Норильське повстання (25 травня – 4 серпня 1953 р.) – масовий спротив в’язнів Горлагу1(понад 16 тис. осіб). У Горлагу в’язні працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ. Провідну роль в організації повстання відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА (С. Головко, С. Семенюк, Д. Шумук) та балтійські патріоти.
Воркутинське повстання (липень–серпень 1953 р.) – спротив ув’яз не-
них у таборі Речлаг1 (з 38 тис. ув’язнених понад 10 тис. – українці). Керували Воркутинським повстанням конспіративні центри, які складалися переважно з українських, балтійських і польських патріотів.
Кенгірське повстання (травень–червень 1954 р.) відбулося в концтаборі
особливого режиму Степлаг2 (понад 20 тис. осіб, з них українців – 46,3 ). Приводом стало невмотивоване застосування зброї охоронцем під час конвоювання ув’язнених. В акціях непокори – невиході на роботу та не виконанні наказів адміністрації – брали участь майже всі категорії ув’язнених. Повстанням керував конспіративний центр, до складу якого входило п’ять осіб із числа вояків УПА та представників балтійських народів – І. Кондратас, В. Ус, О. Суничук, Вахаєв і Г. Келлер.
За результатами повстань відбулися найбільші зміни в каральній системі управління. Було здійснено повну реорганізацію системи: протягом кількох років на волю вийшли дві третини ув’язнених.
Цікаву характеристику в’язням – бандерівцям у таборах дав єврейський письменник, колишній радянський політв’язень Анатолій Радугін у книжці «Життя в мордовських концтаборах зблизька». Він зазначав, що у табірному натовпі виділялися дві категорії – кримінальники (згорблені, погляд з-під лоба) і учасники українського визвольного руху.
«Вони також відрізнялися від усіх. Коли нераз у масі, що копирсалася, переходив чоловік підтягнутий і чепурний, спокійний та маломовний, поголений, у чистій сорочці й вичищеному взутті, у дбайливо пригладженій арештантській одежі, можна було майже без помилки вгадати його національність, партійність і знамено, під якими він воював», - змальовував він українців.
3. ХХ з’їзд КПРС
ХХ з’їзд КПРС відбувся в Москві 14–25 лютого 1956 р. На з’їзді прозвучала доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки», у якій новий керівник партії та держави засудив культ особи Й. Сталіна, масовий терор і злочини другої половини 1930-х – початку 1950-х рр., провину за які поклав на Й. Сталіна. Також було розглянуто проблему реабілітації партійних і військових діячів, репресованих за часів Й. Сталіна.
Утім основи соціалістичного державного устрою не піддавалися критиці.
Культ особи – це безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.
Повний текст доповіді М. Хрущова на з’їзді буде надруковано лише 1989 р., а громадянам була запропонована «полегшена» версія доповіді і Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».
Рішення XX з’їзду в Україні були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією.
Зі спогадів І. Світличного
«У багатьох із нас одразу після XX з’їзду було багато наївного, рожевого оптимізму, телячого ентузіазму, багато було ілюзій, побудованих на піску, і багатьом здавалося, що всі проблеми народного життя вирішуються одним махом і нам нічого не лишається, як з високо піднятими прапорами урочисто марширувати до комунізму».
4. Десталінізація та лібералізація суспільного життя
Відлига – це неофіційна назва періоду в історії України та всього СРСР, що розпочався після смерті Ƀ. Сталіна в період правління М. Хрущова 1953 – 1964 рр. Характерними рисами цього періоду були певний відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.
Лібералізація – це пом’якшення державного тиску на різні сфери суспільного
життя політику, економіку, право.
Десталінізація – це процес ліквідації та розвінчання культу особи Ƀ. Сталіна й
сталінської політичної системи. Десталінізація поклала край великомасштабному
використанню примусової праці в економіці.
Складові десталінізації
Ліквідація системи ГУЛАГ, системи масових репресій.
Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.
Реформа силових відомств, судової системи
Послаблення ідеологічного тиску.
Децентралізація управління. Послаблення командно – адміністративної системи.
Розширення прав і повноважень союзних республік
5. Реабілітація жертв сталінських репресій
Реабілітація – це комплекс заходів, яких вживає держава для поновлення репутації, доброго імені громадян, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності в період утвердження та функціонування в Україні тоталітарного режиму.
Після ХХ з’їзду КПРС партійно-державне керівництво продовжило процес амністії та реабілітації жертв сталінських репресій:
Перший етап (1953 – 1956)
Реабілітація торкалася лише незначної частини незаконно репресованих. Проголошуються масові амністії. Відбувається демонтаж сталінської репресивної системи.
Амністії:
Амністія 1953 р. – стосувалися осіб, засуджених терміном до п’яти років.
Амністія 1955 р. – стосувалася осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів. Також проголошувалися амністії для воїнів УПА, які складуть зброю. Проте амністія не передбачала реабілітацію
Ліквідація репресивної системи
Восени 1953 р. було ліквідовано військові трибунали МВС та особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення. У 1955 р. – запроваджено прокурорський нагляд.
Ліквідовано систему ГУЛАГу, у якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в’язнів.
Другий етап (1956 – 1959). Реабілітація стала масовою. Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах. Було реабілітовано 2 млн 684 тис. осіб, що становило 58,2% тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалося 11 тис. осіб. Із 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою роботу.
Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН – УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнавала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х рр.., вибіркові депортації із Західної України, депортації кримських татар,німців та інших народів з півдня України.
Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства. У кримінальний кодекс було введено статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954 – 1959 рр. за антирадянську діяльність було репресовано 3,5 тис. осіб.
6. Зміни вищого партійного керівництва УРСР
За період 1953 – 1964 рр. змінилося декілька перших секретарів ЦК КПУ.
1) 1953 – 1957 рр. О. І. Кириченко. Відбувається «українізація» КПУ, проводиться кампанія по реабілітації репресованих, ставиться питання про чистоту української мови, про розвиток національної науки. Після розгрому Хрущовим «антипартійної групи» (Маленков, Каганович, Молотов та ін..) Кириченка було відкликано до Москви й призначено на посаду секретаря ЦК КПРС.
2) 1957 – 1963 рр. М. В. Підгорний. Вихованець сталінської школи партійних кадрів. У червні 1963 р. був висунутий Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС.
3) 1963 – 1972 рр. П. Ю. Шелест.
7. Розширення повноважень союзних республік
У період хрущовської «відлиги» було здійснено низку заходів, які розширили права республік, у тому числі й УРСР.
Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР перейшло 97% підприємств проти 34% у 1953 р.
Розширилися права республік у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально – технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.
До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно – територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.
До компетенції УРСР належали питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів.
Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру (Москві), до якого згодом знову повернулися його командні функції.
8. Рішення ХХІІ з’їзду КПРС
У жовтні 1961 р. відбувається XXII з’їзд КПРС, який у новій Програмі партії проголосив курс на розгорнуте будівництво в СРСР комуністичного суспільства. Створення матеріально – технічної бази комунізму планувалося здійснити протягом 20 років. XXII з’їзд КПРС прийняв новий Статут партії, за яким передбачалося оновлення не менш ніж на чверть складу ЦК і його президії, а також обмежувався час перебування на керівних посадах партії (не більше 3 термінів підряд). Це обмеження викликало незадоволення партійної верхівки.
З’їзд визнав недоцільним подальше збереження в Мавзолеї саркофага з тілом Сталіна. Тіло «вождя народів» було винесено з Мавзолею і захоронене біля Кремлівської стіни.
Дайте відповіді на питання
1. Який стратегічний курс розвитку СРСР і, відповідно, УРСР було визначено на початку 1950-х рр.?
2. Хто здобув перемогу в боротьбі за владу після смерті Й. Сталіна і чому?
3. Що ви знаєте про повстання в’язнів у системі ГУЛАГ?
4. Якою була роль українців у цих повстаннях?
5. Як можна оцінити реабілітаційний процес за часів хрущовської «відлиги»
6. Чому реабілітація не була повною?
7. Що таке відлига? Які її складові?
8. Чим були зумовлені зміни в українському керівництві?
9. У чому полягало розширення прав УРСР?
10. Коли відбувся ХХ з’їзд КПРС?
11. Назвіть рішення ХХІІ з’їзду КПРС і в якому році він відбувся.
12. Що спричинило загострення боротьби серед вищого партійного керівництва України після XX з’їзду КПРС.
Підсумки уроку
Суспільно - політичне життя УРСР у 1953 – 1956 рр. проходило під знаком лібералізації радянського режиму. Вона включала в себе демонтаж сталінської репресивної системи, засудження культу особи Сталіна, реабілітацію жертв масових репресій, послаблення контролю держави над суспільно – політичним життям, розширенням прав республік тощо. Але реформи у політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкалися основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканними виявились догми марксизму – ленінізму.
Домашнє завдання
Опрацювати текст підручника §9 перегляньте документальні фільми
Комментарии
Отправить комментарий