Тема «Революція гідності»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Загострення соціальної кризи
Четвертий рік перебування при владі В. Януковича позначився економічними та політичними скандалами. Традиційними стали заяви прем'єр — міністра Миколи Азарова, який у всіх економічних негараздах України на четвертому році свого правління продовжував звинувачувати “попередників”. Зроблені у попередні роки масштабні капіталовкладення не призвели до покращення юиття громадян. Так, під час підготовки до чемпіонату з футболу Євро — 2012 уряд витратив астрономічні суми на ремонт автошляхів, будівництво стадіонів і придбання швидкісних потягів “Хюндай”. Однак уже навесні наступного року виявилося, що українські дороги, у тому числі й відремонтовані, перебувають у катастрофічнму стані, а придбані в Кореї швидкісні потяги постійно ламалися, чи приходили із багатогидинними запізеннями. Влада виявилася безпорадною навіть у боротьбі із зимовою негодою.
Неефективне господарювання та неймовірний рівень корупції призвели до суттєвого скорочення зарубіжних інвестицій в економіку України.
Для пітримки стабільного курсу гривні (8 гр за долар) Національний банк України змушений був витратити значну частину золотовалютних резервів країни. У грудні 2013 року вони скоротилися до менш ніж 19 млрд доларів. Водночас, за роки правління В. Януковича державний борг країни зріс майже у два рази, сягнувши 550 млрд гривень.
Крім економічних невдач уряду в Україні відбулася низка суспільно — політичних подій, котрі отримали великий суспільний резонанс.
В першій половині 2013 року опозиційні партії організували кампарію “Вставай, Україно!” 18 травня у Києві відбулися зіткнення між протестувальниками та молодиками спортивної зовнішності, котрі залякували і били мітингувальників і отримали назву “тітушки”. Термін виник на основі прізвища спортсмена — кікбоксера із Білої Церкви Вадима Тітушка, котрий у складі зграї поплічників 18 травня у Києві на очах міліціонерів побив журналістів Ольгу Сніцарчук та Вадима Содоля.
Суттєвий вплив на загострення ситуації в країні мали події у Врадіївці, де 26 червня 2013 р. двоє міліціонерів та таксиствикрали, вивезли у лісосмугу, жорстоко побили й згвалтували місцеву жительку. Працівники райвідділу міліції спробували покрити своїх колег. Це викликало акцію протесту врадівчан, які заблокували райвідділ, у котрому переховувався ініціатор та організатор злочину капітан Євген Дрижак. Протягом липня подібні штурми райвідділів міліції відбулися у Фастові та Святошинському районі Києва. Скандального розголосу набрала втеча з України 9 серпня 2013 року колишнього ректора Податкової академії й активного члена Партії регіонів Петра Мельника, котрого упіймали на отриманні хабара у розмірі 120 тис. гривень.
2. Революція Гідності
Відмова В. Януковича підписати асоціацію з ЄС (відмову озвучено за тиждень до проведення саміту в м. Вільнюс, під час якого мало відбутися підписання) викликала обурення українського суспільства. Для громадськості європейський вибір був вибором кращого способу життя.
Перша акція відбулася 21 листопада 2013 р. На знак протесту на майдан Незалежності вийшло близько 1500 людей – переважно журналісти, громадські активісти та опозиційні політики. Згодом до них приєдналися студенти вишів з усієї країни. Увечері 21 листопада в соціальних мережах хтось уперше використав слово Євромайдан. На Майдані Незалежності було встановлено 15 армійських наметів, комендантом наметового містечка обрано Андрія Парубія.
У ніч на 30 листопада відбувся переломний момент протестного руху. Бійці спецпідрозділу МВС «Беркут» побили кілька сотень мітингувальників, переважно студентів. Під час цієї операції проти протестувальників було застосовано вибухові пакети, людей били кийками. Частина людей змогла втекти і сховатися в Михайлівському Золотоверхому соборі. Безпосередній наказ віддав начальник УМВС в Києві Валерій Коряк.
Акція, що починалася як вимога приєднатися до Європи, трансформувалася в Революцію Гідності. Розгін Майдану спричинив широкий резонанс у суспільстві, і Майдан зібрав ще більше прихильників. 1 грудня 2013 р. на центральні вулиці й площі Києва вийшло понад 500 тис. киян. Того самого дня протестувальники розбили наметове містечко, створили Штаб національного спротиву, який розмістився в Будинку профспілок. Того самого дня маніфестувальники зайняли також будівлю Київської міської державної адміністрації та палац “Жовтневий”. 8 грудня було повалено пам'ятник Леніну на Бесарабській площі. Ця подія започаткувала “ленінопад” на всій території країни.
У другій половині 1 грудня поблизу будівлі Адміністрації Президента України міліція вчинила масове побиття маніфестантів та журналістів. Приводом до нападу на людей стали дії групи невстановлених осіб, котрі тривалий час намагалися підбурити мітингувальників до штурму АПУ. Народний депутат Петро Порошенко намагався стримати мітингувальників від вчинення протиправних дій, передав згодом до Генеральної прокуратури низку доказів, котрі свідчили про спланований характер провокації.
Євромайдан створив власну службу логістики, медичної допомоги, загони самооборони тощо. Мобільним підрозділом Євромайдану став Автомайдан.
Проти ночі 11 грудня влада зробила другу спробу силою розігнати Євромайдан. Скориставшись тим, що у таборі на Майдані залишилася ночувати порівняно незначна кількість людей, спеціальні підрозділи міліції та внутрішні війська спробували витіснити з неї маніфестантів. Але після початку штурму дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вдарили на сполох (вперше з часів навали хана Батия). Також міліція спробувала захопити і будинок КМДА.
Президент звернувся за підтримкою до Росії. 15 грудня 2013 р., під час зустрічі у Москві, президенти Росії та України досягли низку домовленостей, зниження на третину ціни російського газу для України (цю ціну росіяни повинні були підтверджувати щоквартально) та виділення грошової позики. Грошова позика у розмірі 15 млрд доларів мала бути виділена Україні частинами, через викуп українських державних облігацій.
Бажаючи продемонструвати широку “народну” підтримку свого політичного курсу, Партія регіонів, Комуністична партія України та інші проросійські сили організували низку мітингів, котрі отримали спільну назву - “Антимайдан”. На території Маріїнського парку під охороною міліції та внутрішніх військ прихильники В. Януковича створили табір антимайданівців.
Водночас, у другій половині грудня почалися напади невідомих осіб на активістів протестного руху. Окрім цього, піднялася хвиля підпалів автомобілів, що належала маніфестантам, а також судові переслідування автомайданівців. А на початку 2014 р. почастішали викрадення євромайданівців
16 січня 2014 р. Верховна Рада України з порушеннями ухвалила низку «диктаторських законів». Усі ці події викликали потужний сплеск обурення серед громадськості. 19 січня 2014 р. загострився конфлікт між протестувальниками та силовими структурами. Батотисячна колона протестувальників вирушила до будівель Кабінету Міністрів та Верховної Тади України. Але на вулиці Грущевського дорогу перегородили працівники міліції. Акція, що починалася як мирний протест, за кілька тижнів перетворилася на криваві сутички. 22 січня на барикадах вулиці Грущевського міліціонери застрелили Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Того ж дня, поблизу с. Гнідин Бориспільського району, було знайдено тіло закатованого Юрія Вербицького, якого невідомі особи викрали з лікарні.
Смерть цих людей спричинила чергову радикалізацію протестних настроїв й розширила їх географію. Протягом 22 — 27 січня протестувальники захопили 10 будівель обласних адміністрацій (всі, крім Закарпатської, на заході України, а також Чернігівську і Полтавську).
Переломним моментом революції в Україні стали події 18 — 21 лютого. 18 лютого 2014 р. люди вирушили до будівлі Верховної Ради.Сталися сутички з міліцією, бійцями внутрішніх військ та зграями “тітушок”. Увечері значні сили міліції та внутрішніх військ за підтримки бронетранспортерів та водометів почали наступ на Майдан. Маніфестанти захищалися “коктейлями Молотова” та піротехнічними запалами. Оборонці Майдану зуміли спалити БТР та дві машини — водомети. Водночас із атакою на Майдан, спецпідрозділ СБУ “Альфа” здійснив напад на Будинок профспілок і підпалили будівлю. В будівлі було багато поранених протестувальників велика частина яких згоріла. Загалом під час сутичок 18 лютого у Києві загинуло щонайменше 15 протестувальників. Ця жорстокість спричинила сплеск антиурядових протестів по всій Україні. В Західній Україні місцеві активісти захопили відділи міліції, обласні управління СБУ, прокуратури тощо. Ніч проти 19 лютого отримала згодом назву “Ніч гніву”. 20 лютого на вулиці Інститутській неозброєні самооборонці потрапили під вогонь із автоматичної та снайперської зброї, внаслідок чого десятки людей були вбиті. Уночі 21 лютого спецпризначенці покинули Київ, а 22 лютого В. Янукович утік зі столиці. Український парламент проголосував за відсторонення президента та призначення Олександра Турчинова головою Верховної Ради України і згідно Конституції він став виконувачем обов'язків президента України. 27 лютого був створений новий уряд, котрий очолив Арсеній Яценюк.
3. Окупація та анексія Криму Російською Федерацією
Вже в січні 2014 р., коли в Москві починали розуміти, що втрачають Україну і що проросійський режим В. Януковича у Києві приречений на падіння, путінські геополітичні стратеги замислилися над новим планом розчленування й знищення української державності. Відтак у кабінетах Ради національної безпеки РФ було розроблено документ під назвою «О кризисе на Украине». То був узагальнений і масштабний план дій з дестабілізації України і включення дванадцяти українських областей та міста Києва до складу Російської Федерації.
20 лютого 2014 р. російські війська розпочали окупацію Криму. Уночі проти 27 лютого група озброєних людей узяла під свій контроль будівлю кримського парламенту.Для виправдання введення військ у Крим та окупації півострова Президент РФ В. Путін використав вигаданий власною пропагандою міф про українських націоналістів, які їдуть на півострів влаштовувати погроми. 1 березня 2014 р Рада Федерації Росії одноголосно проголосувала за надання права президенту В. Путіну ввести війська в Україну.
16 березня 2014 р. у Криму було проведено так званий «референдум» про статус Криму, який відбувся всупереч чинному українському законодавству. З переходом Криму під російську владу на півострові відбулося згортання громадянських свобод. Після анексії висловили свою громадянську позицію кримські татари. Меджліс як офіційний представник кримськотатарського народу
продовжив проукраїнську лінію. Попри репресії з боку Росії, кримськотатарські лідери зробили ставку на ненасильницький спротив.
16 листопада 2016 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію про права людини в Криму. У ній Російську Федерацію названо державою окупантом і зафіксовано міжнародне невизнання анексії півострова.
4. Російська агресія
У день проведення «референдуму» у Криму, у восьми областях Сходу та Півдня України планувалося інспірувати операцію «Русская весна» і утворити маріонеткову Новоросію.
У Харкові проросійські сили та завезені з Росії бойовики кілька разівзахоплювали обласну державну адміністрацію. Харків відстояли завдяки спецпідрозділу Нацгвардії « Ягуар». У Дніпропетровську вдалося не допустити загострення ситуації завдяки патріотичній позиції місцевої влади, яка зуміла організувати рішучий спротив сепаратистам. З кровопролиттям вдалося відстояти Одесу (2 травня).
Найбільш агресивні дії проросійських сил було спрямовано на Донецьку і Луганську області. Вони вдалися до тактики захоплення будівель правоохоронних органів і зброї. Найбільше угруповання бойовиків було зосереджено в м. Слов’янськ. Їхнє ядро становили російські спецпризначенці. 14 квітня 2014 р. в. о. Президента України О. Турчинов оголосив Антитерористичну операцію (АТО).
Отже, у перебігу збройної агресії Російської Федерації від її початку 20 лютого до укладення 5 вересня 2014 р. Мінського протоколу – перших Мінських угод про тимчасове перемир’я – відбулося три фази.
Перша фаза почалася з появи 20 лютого 2014 р. «зелених чоловічків» у Криму й силового захоплення російським спецназом приміщень Верховної Ради та уряду Автономної Республіки Крим 27 лютого.
Друга фаза розпочалася у квітні 2014 р., коли контрольовані, керовані й фінансовані російськими спецслужбами озброєні групи проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 р.).
Третя – розпочалася 27 серпня 2014 р. масовим вторг ненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ.
5. Олександр Турчинов. Петро Порошенко
О. Турчинов здобув великий досвід громадсько-політичної діяльності: один з лідерів Помаранчевої революції, з березня 2010 р. – один з лідерів опозиції до режиму президента В. Януковича, з листопада 2013 по лютий 2014 р. – один з лідерів Революції Гідності, очолював штаб національного спротиву, що координував протестні акції на Майдані та по всій країні.
22 лютого 2014 р. після падіння режиму Януковича обраний на посаду Голови Верховної Ради України. У зв’язку із самоусуненням президента В. Януковича від виконання своїх обов’язків парламент поклав на О. Турчинова виконання обов’язків президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних сил України.
На цій посаді О. Турчинов забезпечив повернення до демократичної Конституції, відновив систему виконавчої влади в центрі та в регіонах. За його активної участі було створено дієву оборону країни, Верховна Рада України ухвалила низку законів, необхідних для запровадження безвізового режиму з Євросоюзом. Україні вдалося уникнути дефолту, який пророкували майже всі експерти. У грудні 2014 р. О. Турчинов обійняв пост Секретаря РНО України.
На позачергових президентських виборах, які відбулися 25 травня 2014 р., вже у першому турі перемогу здобув Петро Порошенко (54,7% голосів)
Президентство П. Порошенка почалося в надскладних для України умовах збройної агресії Російської Федерації.
Підсумовуючи діяльність президента, більшість експертів зазначають кілька позитивних моментів: створення боєздатної та ефективної армії, успіх у справі отримання Україною безвізового режиму з ЄС, вдала зовнішня політика, завершення процесу надання автокефалії Православній церкві України, внесення змін до Конституції України, які закріплюють курс України на членство в ЄС і
НАТО (набули чинності 21 лютого 2019 р.).
“Якщо порівнювати всіх глав держави Україна за час її незалежності, то нинішній лідер країни виразно виглядає найбільш позитивним з них. Держава дісталася йому в критичний момент – у 2014 році. І все ж Україна вистояла перед російською агресією, зупинила різкий обвал гривні, пережила багато економічних проблем і зробила важливі кроки у справі інтеграції з ЄС і НАТО. Порошенко істотно вплинув на всі ці процеси”.
М. Потоцький, польський журналіст
Дайте відповіді на питання
Чому більшість населення Донбасу не проявила готовності дати рішучу відсіч російським діям з дестабілізації ситуації в регіоні?
Чи можна зробити висновок, що анексія Криму Російською Федерацією була заздалегідь підготовленою акцією?3.
Які результати діяльності П. Порошенка заслуговують на схвалення?
Чи згодні ви з оцінкою польського журналіста? Відповідь обʉрунтуйте.
Домашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника § 38
Комментарии
Отправить комментарий