Тема уроку «Опозиційний рух в Україні»


Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі


  1. Шістдесятництво

«Шістдесятництво» - прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режимові.

До плеяди митців-«шістдесятників» належали поети Б. Олійник, В. Коротич, І. Калинець, В. Стус, прозаїки Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало, Р. Іваничук, критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публіцист В. Чорновіл та ін.

Молоді українські письменники були піддані критиці вже на серпневому (1962) пленумі ЦК КПУ, що розглядав питання ідеологічної роботи партії. Але широкий наступ на «шістдесятників» розпочався наприкінці 1962 р. після зустрічі партійного та урядового керівництва з представниками творчої інтелігенції у Москві. Ця зустріч відбулася після того, як М. Хрущов відвідав виставку мистецтва модернізму, якої не зрозумів, не сприйняв і різко розкритикував.

Боротьбу з модернізмом, абстракціонізмом та будь-якими новаціями, що виходили за рамки традиційного реалістичного мистецтва, було підхоплено і в Україні. Творча праця знову піддалася жорсткому адміністративному контролю. Розпочалися атаки на І. Дзюбу, І. Світличного, Є. Сверстюка, які підтримували «шістдесятників». У квітні 1963 р. на зустрічі представників української творчої інтелігенції з ідеологічними працівниками було піддано критиці І. Драча, М. Вінграновського, С. Голованівського. Розпочалась ідеологічна кампанія проти тих, хто приділяв «надмірну увагу» негативним явищам сталінського періоду.

Проте питання, які хвилювали громадськість, залишилися практично нерозв’язаними, а іноді й відверто ігнорувалися керівництвом республіки.

Робота з документом

Ярослав Грицак. Нарис історії Україні

«Із початку 1960-х років в Україні сформувалось ціле покоління молодих літераторів і митців — так званих «шістдесятників».

Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Стус, Віталій Коротич, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Алла Горська, Валерій Шевчук, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний та інші — кожне із їхніх імен було справжньою подією у суспільно-політичному житті республіки. Ці молоді люди перебували у незрівнянно кращій ситуації, аніж їх попередники у 1930–1940-х роках. Вони не повинні були думати про хліб чи про виживання.

Після закінчення університетів вони мали добрі перспективи для особистої кар’єри: Чорновіл був редактором комсомольської республіканської газети, Дзюба — одним з найцікавіших критиків у Спілці письменників України, Стус навчався в аспірантурі Київського Інституту літератури АН УРСР. Талановиті і молоді, перед ними відкривалося майбутнє і можливість легко влитися у комуністичний естеблішмент, але вони зробили інший вибір, керуючись моральними настановами. За влучним висловом Валентина Мороза, «шістдесятниками» були художники, які хотіли малювати, але не тільки портрети Леніна; поети, які мали бажання писати вірші, але не лише про Сталіна і мир; учені, які прагнули вести дослідження, а не просто виконувати те, що їм наказували «згори». Вони були «тілами у пошуках душ».

Одним з перших осередків, навколо якого розгорталася діяльність «шістдесятників», став Клуб творчої молоді у Києві. Він виник 1960 р. під егідою міського комсомолу. Його очолював Лесь Танюк, а найбільш активними учасниками були І. Драч, М. Вінграновський, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Горська та ін. Вони розпочали свою діяльність з відродження різдвяних вертепів та організації різних мистецьких гуртків-секцій. Згодом перейшли до розшуку місць масових поховань жертв сталінських репресій. За цим пішли заяви, виступи у пресі, публікації віршів.

Діяльність Клубу набувала дедалі виразнішого національного спрямування; організовані ним вечори пам’яті Леся Курбаса, Миколи Куліша, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка комуністичне керівництво називало не інакше, як «національне зборище». 1962 р. подібний клуб — «Пролісок» — виник у Львові. Навколо нього сформувалася своя група молодих інтелектуалів — брати Михайло і Богдан Горині, Михайло Косів (голова клубу), Ірина та Ігор Калинці, Михайло Осадчий та інші. У відносинах між київською і львівською групою остання наполягала на політизації цього інтелектуального руху, зокрема висловлювалися пропозиції скористатися досвідом оунівського підпілля.

Партійні і карні органи відповіли цькуванням у пресі, звільненням з роботи, влаштуванням провокацій та забороною друкувати твори окремих шістдесятників. Смерть молодого українського поета Василя Симоненка (13 грудня 1963 р.) розпалила атмосферу.

Його неопубліковані вірші та щоденник, а також промови Дзюби, Сверстюка і Світличного на вшанування його імені ходили в «самвидаві». Переслідування, яких зазнав Симоненко в останні роки свого життя, та його несподівана загадкова смерть зробили з нього національного мученика і надали руху «шістдесятників» ореолу жертовності та самозречення».


  1. Національно – визвольний рух: підпільні групи та організації

Підпільна боротьба з владою з другої половини 50-х років поступово зійшла нанівець. Остання боївка УПА була ліквідована у 1956 р.

Натомість кінець 1950-х — початок 1960 - х років засвідчили появу підпільного руху. 1958 р. у Станіславі була викрита «Об’єднана партія визволення України», 1961 р. — «Український національний комітет» у Львові та «Молодіжну національну організацію» в с. Кулич-Воля Нестерівського району Львівської області. Спільними для них були дві ознаки: по- перше, вони складалися з молодих людей, переважно робітників і студентів; по-друге, організаційной ідеологічно ці групи орієнтувалися на ОУН УПА. Вони намагались продовжити традиції визвольної боротьби, але вже за нових умов.

Принципово новим явищем у розвитку опозиційного руху стала поява групи, що наголошувала на використанні ненасильницьких, по можливості легальних методів боротьби. Цю ідею розробили два молоді юристи — Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які склали ядро організованої у 1958 р. на Львівщині Української робітничо-селянської спілки. Спілка мала за мету вихід України зі складу Союзу шляхом виконання відповідних статей республіканської і всесоюзної конституцій, які теоретично гарантували таке право.

У травні 1961 р у Львівському обласному суді відбувся судовий процес над Українською робітничо – селянською спілкою. Організатор спілки Л. Лукяненко був засуджений до страти, згодом заміненої 15 – річним ув’язненням у таборах та 10-річним засланням. До різних термінів були засуджені й інші члени спілки.


3. Зародження дисидентського руху в Україні

На відміну від шістдесятників, які траплялися навіть на високих щаблях компартійно – радянського апарату, дисидентів було мало.

Людей, які заявляли про незгоду з радянською системою та намір боротися з нею легальними методами, стали називати дисидентами.

Причини появи дисидентського руху та опозиційних настроїв:

1) поразка національно-визвольної боротьби 1940–1950-х рр. у Західній Україні

2) згортання процесу десталінізації радянського суспільства

3) бездержавний статус України

4) утиски національного культурно-духовного життя

5) порушення конституційних норм щодо свободи совісті й віросповідань

6) істотні прорахунки в галузі соціально-економічної політики КПРС,

7) зростання розриву між рівнем життя в країнах Європи і СРСР

8) світові процеси деколонізації 1950–1960-х рр.

9) антитоталітарні виступи в країнах народної демократії (Польщі, Угорщині, НДР, Чехословаччині)

10) активізація міжнародного правозахисного руху.

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів «відлиги» булла праця літературного критика з Києва Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», перекладена згодом кількома європейськими мовами.

Книга була своєрідним протестом проти арештів українських дисидентів, здійснених 1965 р., і звинувачення їх в антирадянській діяльності. Свій твір І. Дзюба адресував П. Шелесту, першому секретареві ЦК КП України. Автор сміливо засуджував практику нехтування громадянськими правами українського народу. Гострій критиці була піддана національна політика комуністичної партії в Україні. Праця, хоч і базувалася на ідеологічних засадах націонал-комунізму,

дала потужний імпульс для подальшого розгортання правозахисного руху


Узагальнення та систематизація знань

1. Чому, на вашу думку, виник рух «шістдесятників»?

2. Чому уряд їх переслідував?

3. Перефразуйте три ознаки «шістдесятників», визначених Є. Сверстюком.

4. Чи погоджуєтесь з автором, який назвав «шістдесятників» «блудними синами України»?

5. Назвіть історичні умови розвитку української культури в 1950–1960-ті pp.

6. Хто такі дисиденти і «шістдесятники» і який зв’язок існує між цими поняттями?

  1. Яку роль відіграв М. Хрущов у проведенні політики русифікації?

Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника §13

                                                            підручник



Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

4 кухар;пекар 04. 06. історія України тести

21 кух 30. 03.

21 кух Історія Україна Контрольна робота 27. 03.