Тема «Політика українізації (коренізації) в УСРР».
Записати в
конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
1. Початок українізації
У квітні 1923 р.
ХІІ з’їзд РКП(б) проголосив політику коренізації, український різновид якої
дістав назву «українізація».
Коренізація –
політика більшовицького керівництва, спрямована на утвердження контролю за
життям національних республік через переведення діяльності органів влади,
освіти, культури, ЗМІ на національні мови та залучення місцевих (національних)
кадрів до управління
Волобуєвщина –
націонал – комуністичний «ухил», названий за прізвищем М. Волобуєва, який 1927
року в журналі КП(б)У «Більшовик України» опублікував статтю «До проблем
української економіки», у якій доводив, що УСРР, як і Україна перед революцією,
продовжує залишатися російською колонією, і вимагав самостійності економіки
України.
Українізація 1920-х рр.. – тимчасова
політика ВКП(б) з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок
у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках
культурного життя, а також в адміністрації – як державної мови республіки,
прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців.
2. Наслідки
українізації та її згортання
Українізація поширилася на всі сфери життя. Кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54%. Понад чверть інститутів і більше половини технікумів перейшли на українську мову навчання. Однак генеральними секретарями ЦК КП(б)У українців не обирали. Якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У кількість українців зросла до 52%, то у ЦК КП(б)У їх було не більше чверті. Національним меншинам в УСРР у місцях їх компактного проживання гарантувалося право на освіту рідною мовою. Мовами національних меншин виходило 35 газет і журналів. У місцях компактного проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських рад – болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських, чеських тощо.
Міста УСРР стали набирати українського характеру. Якщо 1922 р. українських газет майже не було, то на 1933 р. їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн примірників, на 1933 р. українських журналів було 89 із 118; книжкова продукція була українізована на 83%.
Позитивними були також спроби (з ініціативи Миколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УСРР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан.
Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно – радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціцї в національних республіках аж до піднесеня національної самосвідомості корінного населення. Але у другій половині 1920-х років Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал – ухильництвом» окремих відповідальних працівників, які, з точку зору центру, приділяли посилену увагу національному питанню. Така доля спіткала наркома освіти О. Шумського. Протягом 1933 – 1934 рр. більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник та інші
3. Розвиток
освіти та кампанія з ліквідації неписьменності
Радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл, підходів до викладання і виховання, які б прискорили розрив з «буржуазним минулим» і створення нової людини. Тривав процес ідеологізації освіти.
З 1920 р. університетську освіту було ліквідовано. Під час вступу у виші надавалася перевага вихідцям із робітників, селян та червоногвардійцям; дітям – вихідцям «експлуататорських» класів – буржуазії, поміщиків, священнослужителів шлях до вузів був закритий. Але освітній рівень більшості робітників був низький. Тому при вузах створили робітничі факультети (робітфаки)
Нові навчальні програми особливого значення надавали політехнізації освіти, колективним методам виховання. Значною популярністю користувалася теорія А. Макаренко, який особливу увагу приділяв оточенню в житті дитини. Активізувалася антирелігійна кампанія. Більшовики зробили ставку на ліквідацію неписьменності. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. За 1920-ті рр. в Україні навчилися читати і писати близько 2 млн. осіб.
4 вересня 1928 р. український уряд затвердив новий український (скрипниківський) правопис, який діяв до 1933 р.
Ці роки стали періодом стрімкого відродження науки. У середині 20-х рр.. було зроблено спробу переконати багатьох вчених повернутися в Україну.
1921 р. президентом УАН обрано М. Василенка. УАН перейменували на ВУАН. 1922 р. перевибори президента ВУАН. Спочатку було обрано О. Левицького, а після його смерті – В. Липського
4. Розвиток
літератури та мистецтва
Література
Соціалістичний реалізм: Організації «Гарт», ВАПЛІТЕ Письменники: В. Сосюра, П. Тичина, В. Яновський, М. Бажан, В. Еллан – Блакитний, М. Хвильовий (Фітільов), Ю. Смолич, М. Куліш
Народний (селянський) напрям: «Плуг» А. Головко, П. Панч, С. Пилипенко
Неокласики: М. Рильський, М. Зеров, Ю. Клен (О. Бургард)
Музика
Соціалістичний реалізм: М. Ревуцький, К. Богуславський
Народний (селянський) напрям: Капела «Думка», народні хори та ансамблі. Митці: Г. Верьовка, М. Городовенко
Модернізм: Товариство ім. П. Леонтовича, Всеукраїнське товариство революційної музики. Митці: Б. Лятошинський, М. Вериківський
Мистецтво
Соціалістичний реалізм: Асоціація художників Червоної України. Митці: Ф. Кричевський, М. Бурачек, І. Їжакевич, К. Трохименко, М. Самокиш, І. Падалка
Авангардизм: Асоціація революційного мистецтва України: М. Бойчук, К. Гвоздик, О. Богомазов. Аспанфут: М. Семенко
Театр
Соціалістичний реалізм: Перший державний театр ім. Т. Шевченка, Державний драматичний театр ім. І. Франка. Митці: Г. Юра, О. Загаров
Авангардизм: «Березіль», Український експериментальний театр М. Терещенка. Митці: Лесь Курбас, М. Куліш
1922 р. у Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з’явилася перша масова літературна організація «Плуг». Вона об’єднала 200 письменників і тисячі початківців. Вони ставили перед собою завдання «зняти мистецтво з п’єдесталу на землю і зробити його потрібним і зрозумілим для всіх»
Хвильовий закликав до орієнтації на Європу та на кращі джерела світової культури. Гасло «Геть від Москви!», він радить відмежовуватися від «пасивно – песимістичної російської літератури». «Хвильовизм», «шумськізм», та «волобуєвщина» були різко засуджені Москвою і отримали ярлики націоналістичних ухилів.
Дайте відповіді на питання
1. Як ви розумієте термін «коренізація», «українізація»?
2. З якою метою коренізація запроваджувалася в національних республіках?
3. Якими були наслідки українізації?
4. Чому радянське керівництво взяло курс на знищення українізації?
5. Схарактеризуйте політику партії в галузі культури.
6. Вкажіть причини, які привели в 1920-х роках до стрімкого злету української культури.
7. Поясніть значення термінів «лікнеп», «робітфак».
8. Схарактеризуйте методи, якими ліквідовувалася неписьменність в Україні.
9. Поясніть, чому в середині 1920-х рр. багато вчених повернулися з еміграції.
Підсумки
Політика коренізації сприяла розвитку української національної культури, хоча й здійснювалася під пильним оком центру та супроводжувалася репресіями проти звинувачених у «націонал – комунізмі». Головним завданням партії була стандартизація духовного життя. Духовна сфера перебувала в лещатах партійної ідеології. Державний контроль за розвитком духовного життя в країні був складовою радянської моделі тоталітаризму.
Домашнє завдання
Опрацювати §21 підручника,.
Комментарии
Отправить комментарий