Тема: «Культура і духовне життя в роки НЕПу. Українізація »
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Основні поняття і терміни: Коренізація», «українізація», «національне відродження», «культурно – національна автономія», «культурна революція», , «лікнеп», «хвильовизм», «націонал – ухильництво», «атеїзм», національні меншини, теорія боротьби двох культур, «волобуєвщина», «шумськизм», сільбуд, фабрично – заводське училище, інститут народної освіти, літературна дискусія, ВАПЛІТЕ, атеїзм, автокефалія, парафія, митрополит, єпископ.
Основні дати:
1920 р. – ліквідація університетів і утворення на їх базі Інституту народної освіти; створення шкіл ФЗУ (фабрично – заводські училища);
Травень 1921 р. – постанова РНК УСРР «Про боротьбу з неписемністю»;
11 жовтня 1921 р. – Всеукраїнський православний собор затвердив автокефалія та обрав Василя Липківського митрополитом УАПЦ;
Квітень 1923 р. – проголошення політики коренізації на ХІІ з’їзді РКП(б);
1 серпня 1924 р. – Постанова ВУЦВК і РНК УСРР про українізацію;
1925 – 1928 рр. – літературна дискусія, розпочата з ініціативи М. Хвильового;
1928 р. – відкриття Київської кіностудії;
1929 р. – відкриття Державного театру української музичної комедії;
Січень 1930 р. – ліквідація УАПЦ
1. Ліквідація багатопартійності
Національний комунізм – національно – орієнтований напрямок у комуністичному русі, що виник 1917 – 1920 рр. серед частини недержавних народів колишньої Російськї імперії. Вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за російським зразком, а пристосовувати до специфічних національних умов. До українських націонал – комуністів історики зараховують Українську комуністичну партію (боротьбистів) та Українську комуністичну партію – укепістів та інші більшовицькі партії, що відстоювали українську національну специфіку.
1919 р. довів необхідність співробітництва (звичайно тимчасового) з лівими українськими партіями. КП(б) У утворив політичний блок з боротьбистами, борьбистами і укапістами. РКП(б) перетворилася на державну партію. Вона була побудована за принципом «демократичного централізму». Однією з його ознак було беззастережне підпорядкування місцевих парторганізацій (в тому числі КП(б)У) центру. Проте в середині партії існували різні групи з власною позицією. Зокрема «децисти» Т. Сапронова. З метою ліквідації опозиції в партії в березні 1920 р. ЦК РКП(б) розпустив ЦК КП(б)У. В Україну було відряджено близько 1 тисячі відповідальних партійних працівників які провели перереєстрацію (чистку) всього партійного складу українських більшовиків. Керувало чисткою Тимчасове бюро ЦК КП(б)У на чолі з С. Косіором.
Головним опонентом більшовиків була Українська комуністична партія (боротьбистів), яка заперечувала цілковите підпорядкування України центральному керівництву. Завдяки розробленому В. Леніним плану – запровадження спільних списків на виборах до рад – члени УКП(б) ввійшли в індивідуальному порядку до складу КП(б)У. У березні 1920 р. ЦК УКП(б) прийняв рішення про самоліквідацію. Услід за боротьбистами КП(б)У поглинула і борьбистську партію. Останньою легальною опозицією з комуністичною програмою була Українська комуністична партія (укапісти) – що проіснувала до 1925 року. Укапісти вважали, що Україна повинна бути самостійною державою.
Отже, вже 1920 р. в Україні утвердилась однопартійна система. Її уособлювала КП(б)У, яка була не самостійною партією, а філією РКП(б). Тому вона не могла відображати інтереси всіх трудящих України
|
Легальні партії, які діяли в Україні і мали розходження з лінією РКП(б) |
Наслідки протидії РКП(б) |
|
Українська комуністична партія більшовиків (боротьбисти), УКП(б)
Група демократичного централізму в РКП(б), децисти
Українська партія лівих соціал – революціонерів (борбисти), УПЛСР(б)
Українська комуністична партія, УКП |
Під тиском РКП(б) в березні 1920 р. УКП самоліквідувалася
ЦК РКП(б) в квітні 1920 р. відкликав з України всіх лідерів децистів. Політбюро ЦК РКП(б) розпустило ЦК КП(б)У і призначило замість нього слухняне тимчасове бюро ЦК КП(б)У
Під тиском РКП(б) в червні 1920 р. УПЛСР (б) самоліквідувалася
РКП(б) дозволила легальне існування партії УКП, враховуючи її мало чисельність та незначний вплив на політичне життя України (до 1925 р.) |
2. Політика коренізації в УСРР.
У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) проголосив політику коренізації, український різновид якої дістав назву «українізація».
Коренізація – політика більшовицького керівництва, спрямована на утвердження контролю за життям національних республік через переведення діяльності органів влади, освіти, культури, ЗМІ на національні мови та залучення місцевих (національних) кадрів до управління
Волобуєвщина – націонал – комуністичний «ухил», названий за прізвищем М. Волобуєва, який 1927 року в журналі КП(б)У «Більшовик України» опублікував статтю «До проблем української економіки», у якій доводив, що УСРР, як і Україна перед революцією, продовжує залишатися російською колонією, і вимагав самостійності економіки України.
Українізація 1920-х рр.. – тимчасова політика ВКП(б) з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації – як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців.
3. Наслідки українізації та її згортання
Українізація поширилася на всі сфери життя. Кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54%. Понад чверть інститутів і більше половини технікумів перейшли на українську мову навчання. Однак генеральними секретарями ЦК КП(б)У українців не обирали. Якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У кількість українців зросла до 52%, то у ЦК КП(б)У їх було не більше чверті. Національним меншинам в УСРР у місцях їх компактного проживання гарантувалося право на освіту рідною мовою. Мовами національних меншин виходило 35 газет і журналів. У місцях компактного проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських рад – болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських, чеських тощо.
Міста УСРР стали набирати українського характеру. Якщо 1922 р. українських газет майже не було, то на 1933 р. їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн примірників, на 1933 р. українських журналів було 89 із 118; книжкова продукція була українізована на 83%.
Позитивними були також спроби (з ініціативи Миколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УСРР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан.
Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно – радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціцї в національних республіках аж до піднесеня національної самосвідомості корінного населення. Але у другій половині 1920-х років Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал – ухильництвом» окремих відповідальних працівників, які, з точку зору центру, приділяли посилену увагу національному питанню. Така доля спіткала наркома освіти О. Шумського. Протягом 1933 – 1934 рр. більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник та інші
4. Розвиток освіти та кампанія з ліквідації неписьменності
Радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл, підходів до викладання і виховання, які б прискорили розрив з «буржуазним минулим» і створення нової людини. Тривав процес ідеологізації освіти.
З 1920 р. університетську освіту було ліквідовано. Під час вступу у виші надавалася перевага вихідцям із робітників, селян та червоногвардійцям; дітям – вихідцям «експлуататорських» класів – буржуазії, поміщиків, священнослужителів шлях до вузів був закритий. Але освітній рівень більшості робітників був низький. Тому при вузах створили робітничі факультети (робітфаки)
Нові навчальні програми особливого значення надавали політехнізації освіти, колективним методам виховання. Значною популярністю користувалася теорія А. Макаренко, який особливу увагу приділяв оточенню в житті дитини. Активізувалася антирелігійна кампанія. Більшовики зробили ставку на ліквідацію неписьменності. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. За 1920-ті рр. в Україні навчилися читати і писати близько 2 млн. осіб.
4 вересня 1928 р. український уряд затвердив новий український (скрипниківський) правопис, який діяв до 1933 р.
Ці роки стали періодом стрімкого відродження науки. У середині 20-х рр.. було зроблено спробу переконати багатьох вчених повернутися в Україну.
1921 р. президентом УАН обрано М. Василенка. УАН перейменували на ВУАН. 1922 р. перевибори президента ВУАН. Спочатку було обрано О. Левицького, а після його смерті – В. Липського.
5. Розвиток літератури та мистецтва
Література
Соціалістичний реалізм: Організації «Гарт», ВАПЛІТЕ Письменники: В. Сосюра, П. Тичина, В. Яновський, М. Бажан, В. Еллан – Блакитний, М. Хвильовий (Фітільов), Ю. Смолич, М. Куліш
Народний (селянський) напрям: «Плуг» А. Головко, П. Панч, С. Пилипенко
Неокласики: М. Рильський, М. Зеров, Ю. Клен (О. Бургард)
Музика
Соціалістичний реалізм: М. Ревуцький, К. Богуславський
Народний (селянський) напрям: Капела «Думка», народні хори та ансамблі. Митці: Г. Верьовка, М. Городовенко
Модернізм: Товариство ім. П. Леонтовича, Всеукраїнське товариство революційної музики. Митці: Б. Лятошинський, М. Вериківський
Мистецтво
Соціалістичний реалізм: Асоціація художників Червоної України. Митці: Ф. Кричевський, М. Бурачек, І. Їжакевич, К. Трохименко, М. Самокиш, І. Падалка
Авангардизм: Асоціація революційного мистецтва України: М. Бойчук, К. Гвоздик, О. Богомазов. Аспанфут: М. Семенко
Театр
Соціалістичний реалізм: Перший державний театр ім. Т. Шевченка, Державний драматичний театр ім. І. Франка. Митці: Г. Юра, О. Загаров
Авангардизм: «Березіль», Український експериментальний театр М. Терещенка. Митці: Лесь Курбас, М. Куліш
1922 р. у Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з’явилася перша масова літературна організація «Плуг». Вона об’єднала 200 письменників і тисячі початківців. Вони ставили перед собою завдання «зняти мистецтво з п’єдесталу на землю і зробити його потрібним і зрозумілим для всіх»
Хвильовий закликав до орієнтації на Європу та на кращі джерела світової культури. Гасло «Геть від Москви!», він радить відмежовуватися від «пасивно – песимістичної російської літератури». «Хвильовизм», «шумськізм», та «волобуєвщина» були різко засуджені Москвою і отримали ярлики націоналістичних ухилів.
6. Релігійне життя в Україні
У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав митрополитом В. Липківського і остаточно оформив Українську автокефальну православну церкву. УАПЦ, у якій релігійну службу відправляли українською мовою, почала швидко завойовувати авторитет серед віруючих України та за її межами. Але 1926 року проти української церкви розпочалися репресії, які закінчилися її ліквідацією 1930 року.
Дайте відповіді на питання
1. Як ви розумієте термін «коренізація», «українізація»?
2. З якою метою коренізація запроваджувалася в національних республіках?
3. Якими були наслідки українізації?
4. Чому радянське керівництво взяло курс на знищення українізації?
5. схарактеризуйте політику партії в галузі культури.
6. Вкажіть причини, які привели в 1920-х роках до стрімкого злету української культури.
7. Поясніть значення термінів «лікнеп», «робітфак».
8. Схарактеризуйте методи, якими ліквідовувалася неписьменність в Україні.
9. Поясніть, чому в середині 1920-х рр. багато вчених повернулися з еміграції.
Підсумки
Політика коренізації сприяла розвитку української національної культури, хоча й здійснювалася під пильним оком центру та супроводжувалася репресіями проти звинувачених у «націонал – комунізмі». Головним завданням партії була стандартизація духовного життя. Духовна сфера перебувала в лещатах партійної ідеології. Державний контроль за розвитком духовного життя в країні був складовою радянської моделі тоталітаризму.
Домашнє завдання
Опрацювати §21 підручника
Комментарии
Отправить комментарий