Тема уроку: «Культура України в роки війни»
Записати в конспект тему, план уроку і підкреслене в даній темі
Освіта і культура в умовах окупації
А. Розенберг у директиві рейхскомісару Е. Коху від 18 листопада 1941 р. зазначав: «Щоб створити загальні передумови для налагодження життя, досить допустити існування початкових шкіл». Дозволялося організовувати професійні школи. Навчальний процес у них відбувався за програмами, складеними німецькими чиновниками.
Якими були цілі освіти в умовах окупації?
За підсумками навчального 1941–1942 рр. у Запоріжжі працювало 33 народні семирічні школи, у яких навчалося 11 тис. учнів і працювало 433 учителі (порівняно з радянськими часами кількість шкіл зменшилася лише на 3, а кількість учнів — на 3,5 тис.). У Дніпропетровській області за ініціативою бургомістрату до кінця року відкрили 138 шкіл, де навчались 30,7 тис. Учнів і працювали 1 070 учителів, дев’ять професійно-технічних шкіл, до яких були зараховані 21 654 особи.
Узимку 1942–1943 рр., зазнавши військових поразок на Східному фронті, військове командування наказало закрити всі школи на невизначений термін у зв’язку з нестачею палива для обігріву приміщень.
Навчання було поновлене лише на початку весни 1943 р., а деякі школи запрацювали лише у квітні.
На територію Німеччини з України було вивезено близько тисячі вчених.
У 1942 р. у Львові почали функціонувати п’ять вишів, але мова викладання була німецька, лише в кінці кожної лекції упродовж 10 хв робили резюме українською, причому студенти спілкувалися між собою також німецькою. На Волині протягом 1941–1943 рр. існував Інститут народної освіти у Кам’янці-Подільському, в інших округах — Житомирський інститут народної освіти (ІНО), Вінницький медичний інститут, у Києві — Українська Академія наук (недовго), у Харкові — Український художній інститут, у Дніпропетровську — університет тощо.
У роки окупації в Україні виходили 150 газет і журналів, працювало 15 радіостанцій — певна річ, під суворим наглядом фашистської цензури.
В Україні працювали театри. На початку 1943 р. київські й харківські артисти організували в Києві Театр музики і драми, Київський оперний театр. Харківський драмтеатр гастролював у Полтаві, в Одесі працювали чотири театри, у Києві здобула популярність студія «Ґроно» П. Коваленка. До березня 1943 р. театр ім. І. Франка в Станіславі дав 43 вистави різних жанрів. У Ворошиловграді із серпня 1942 р. діяли Український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, цирк, театр «Кабаре».
Українська хорова капела мала у своєму складі 30 артистів. Із вересня 1942 р. відчинив свої двері Історичний музей.
У Харкові функціонували: Український національний оперний театр, театр ляльок, Український національний драматичний театр, Український національний хор, Українське концертно-естрадне бюро, духовий оркестр, Український оркестр народних інструментів, хор національної консерваторії, джаз-оркестр, працювали п’ять музичних шкіл, Харківський об’єднаний архів.
У січні 1942 р. в оперному театрі у Харкові вперше після 1918 р. виконували гімн «Ще не вмерла Україна».
Упродовж 1941–1944 рр. у Львові відбулося п’ять виставок образотворчого мистецтва. Тут також діяло Українське видавництво, виходив місячник «Наші дні».
Це був не колабораціонізм, а політика нонконформізму, «троянський кінь», подарований Україною імперії Гітлера. Адже творчі колективи не пропагували фашистських ідей, а всіляко намагалися підтримати людей у важкі часи окупації, хоча б тимчасово створити для них атмосферу людяності.
Із вересня 1942 р. за наказом окупаційної влади розпочалося організоване пограбування українських національних культурних цінностей.
Евакуація вишів та їх діяльність у радянському тилу
У радянському тилу інтенсивно працювали над розробкою важливих наукових проблем і підготовкою висококваліфікованих спеціалістів понад 70 вишів, евакуйованих з України.
У результаті запровадження запропонованого Є. О. Патоном методу автоматичного дугового зварювання покращилась якість танків, продуктивність праці збільшилась у 5 разів, потреба в робочій силі зменшилася на 84 %, а витрати електроенергії знизилися на 42 %. Розроблена вченими-металургами України нова технологія знизила брак під час виплавляння сталі з 42 до 2 %. За участі українських енергетиків на 2,5 тис. т на рік було збільшено сировинну базу коксування і своєчасно введено в дію 11 нових шахт.
Колектив Інституту клінічної фізіології АН УРСР, очолюваний академіком О. О. Богомольцем, розробив ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних, шлункових та інших захворювань. Завдяки запропонованим українськими вченими новим методам лікування смертність серед поранених радянських воїнів знизилася на 7 %.
Формуючи радянську патріотичну свідомість, 1942 р. в Уфі Інститутом історії України видано перший том «Нарисів історії України» та популярна «Історія України». Книга донесла до масового читача знання, поширення яких до війни перебувало під забороною: про ратні подвиги українського козацтва та його провідників, «славних лицарів козацьких» — Петра Сагайдачного, Івана Сірка, Максима Кривоноса, Івана Гонту та ін.
25 письменників України полягли смертю хоробрих. Великий загін українських радянських літераторів працював у фронтових, армійських та дивізійних газетах і на радіо.
Близько 350 музичних творів написали в роки евакуації композитори УРСР. У 1943 р. був створений Український народний хор під керуванням Григорія Верьовки.
У радянському тилу продовжували свою творчу працю 42 евакуйованих з України театральних колективи: Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка — в Уфі й Іркутську (230 тис. глядачів), Київський драматичний театр ім. Івана Франка — у Семипалатинську і Ташкенті, Харківський оперний театр ім. М. В. Лисенка — у Читі, Харківський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка — у Фергані та ін.
За час евакуації театри України поставили 176 п’єс, які відвідали 15 млн глядачів.
Кіномитці України продовжували працювати над створенням художніх і хронікально-документальних кінофільмів (500 кіножурналів, 100 короткометражних фільмів). Київська кіностудія художніх фільмів, яка працювала в Ашхабаді, за допомогою Ашхабадської і Ташкентської студій створила такі фільми, як «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України».
Значною популярністю користувався хронікально-документальний фільм «Битва за нашу радянську Україну», створений О. Довженком за участю Ю. Солнцевої та Я. Авдєєнка і випущений на екрани в листопаді 1943 року.
Понад 900 назв книг надрукувало об’єднане Українське державне видавництво. Випускались газети і журнали: «Українське слово», «Украина», «Перець».
Дайте відповіді на питання
1. Якою була ціна перемоги для України?
2. Чим відрізнявся розвиток культури на окупованій території і в радянському тилу?
3. У яких умовах здійснювалось навчання школярів?
4. Розкажіть про діяльність наукових інститутів в умовах війни.
5. Якими були здобутки мистецтва в роки війни?
6. Проаналізуйте стан української літератури, образотворчого та кіномистецтва, музичної творчості в умовах війни.
Порівняйте ставлення німецького окупаційного режиму та радянської влади до української культури.
Домашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника. § 36 пункт 4
Комментарии
Отправить комментарий