21 кух Історія України 25. 03.

Тема уроку  26 «Повстанський рух 1920—1921 рр. Холодноярська республіка.
Другий Зимовий похід"

За офіційними даними, наприкінці 1920 - на поч. 1921 рр. лише у великих повстанських загонах налічувалось понад 100 тис. осіб, не враховуючи участі селян у численних повстаннях, що охопили Україну. Зокрема, взимку 1921 р. у повстанні селян Ямпільського повіту на Поділлі прийняло участь понад 15 тис. осіб. У повстанні селян села Терни (Катеринославська губернія) у липні 1920 р. взяло участь близько 2 тис. осіб. Застосовуючи тактику партизанської боротьби наприкінці 1920 р., повстанці утримували під своїм контролем майже всю сільську місцевість. Розмах повстанського руху були змушені визнати керівні кола республіки. На IV конференції КП(б)У у березні 1920 р. вони визнали, що «куркуль став фактичною владою на Україні». В. Ленін також визнав, що радянська влада розпочала нову форму війни – селянську. 

У місцевостях, охоплених повстанським рухом, запроваджувався інститут заручників та кругова порука населення за будь-яке заворушення проти радянської влади. У випадках відвертої непокори та ворожості населення до більшовиків, останні вдались до повного знищення сіл. Зокрема, за підтримку повстанців тільки у Васильківському повіті на Київщині у 1920 р. були зруйновані села Ковалівка, Триліси, Сидори, Маринці та Дрозди. Восени 1920 р. під час придушення селянського повстання в районі ст. Мардаровка–Затишшя–Веселий Кут–Розільна більшовики розстріляли 224 особи і спалили село Гедеримівку.

Після капітуляції білогвардійських військ барона Врангеля у Криму більшовики кинули 2/3 регулярних частин Червоної армії (ЧА) Південно-Західного фронту, які брали участь у кримській кампанії, на боротьбу проти селянського повстанського руху. Окрім цього, залучались спеціальні частини, чисельність яких всередині 1920 р. на території України досягла 50 тис. бійців, посилених кіннотою, кулеметами, артилерією і навіть літаками. Загалом у боротьбі з повстанцями у 1920–1921 рр. взяло участь 1 млн 200 тис. осіб, що становило 1/5 загальної чисельності ЧА. 

Семен Федорович Заболотний (нар. 1884 — пом. 1922) — український військовий діяч часів громадянської війни1918–1922 р.р., організатор антибільшовицького повстанського руху на Одещині, командир полку Чорних гайдамаків, начальник 5-го повстанського району Повстанської армії УНР^[1], ватажок «Чорноморського повстанського козацького війська», племінник академіка Данила Заболотного.

Народився у місті Ананьїв Херсонської губернії, нині Одеської області. За іншими даними — в селі Тридуби Балтського повіту (нині Кривоозерського району Миколаївської області) у родині волосного писаря. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився 1892 (за іншими джерелами 1894), служив єфрейтором у кінній гвардії російської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю.

У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступає керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії.

Численні агенти в 1922 році вистежили отамана. З розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів — зігнали заручників з числа мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти. Виходу у Заболотного не залишалося і він здався. Невдовзі він був страчений.

17 квітня 1920 року повстанський загін Семена Заболотного, який був найбільш чисельним і боєздатним, при підтримці повсталих проти більшовиків місцевих селян, взяв штурмом місто Ананьїв. Частина червоних військ відступила до залізничної станції Жеребкове, де зайняла оборону. Генерал-хорунжий Ю. Тютюнник надіслав С. Заболотному підкріплення силою 400 багнетів при двох гарматах. Українці заатакували Жеребкове і розгромили червоний загін. У бою загинуло 220 червоноармійців, в тому числі 31 комуніст. Повстанці утримували Ананьїв протягом восьми діб, відбиваючи атаки на місто 41-ї червоної дивізії. 25 квітня повстанці були змушені відступити. Але бої не припинялись. На підтримку повстанських загонів почали спалахувати антибільшовицькі селянські повстання в інших волостях. Так, в селі Липепьке неподалік Бірзули, озброєні селяни на чолі зі священником організували оборону церкви від більшовиків, які намагалися осквернити храм і вивезти з нього цінності. У сутичці було вбито 21 червоноармійця (в тому числі Аносов).

Холодно́ярська Респýбліка (1919–1922) — невизнане державне утворення на території України (на той час УНР), у Чигиринському районі Черкаської області, в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в селі Мельники. В 1918 — 1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.  Пізніше, в 1919 році, загін перетворився на полк, а Василя Чучупака було обрано командиром полка (до цього він був прапорщиком Російської Імператорської армії, а ще раніше — сільським вчителем). Його брат Петро Чучупак став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у вигнанні їх з Черкас. Згодом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про минувшину).

Одним з етапів спецоперації ЧК по ліквідації Холодноярської республіки стала так звана «амністія», яку обіцяли тим повстанцям, які здадуться добровільно.

Перехід відбувся в с. Жаботин 4-го (в інших документах 7-го) серпня 1921 року. На «амністію» піддалися: голова Холодноярського окружного штабу Іван Петренко, отамани Деркач, Василенко, Олекса Чучупак, С. Чучупак, Товкаченко (Товкач), Темний, Литвиненко, Пинченко і ще більш 20 отаманів і 76 чоловік охорони, зокрема Пономаренко, Віслоух, Бих і Литвиненко. Після цього «амністовані» звернулися з листом до отаманів Хмари, Загороднього, Залізняка та інших із закликом до припинення боротьби та переходу на бік української Радянської влади.  Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів в засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.

Домашнє завдання

Переглянути документальний фільм

                                документальний фільм