5 кравці історія України 24. 03

Тема уроку 28   "Український націонал - комунізм"

Характерно, що спочатку більшовицька влада в Україні намагалася використовувати всі близькі їй політичні сили, зокрема й націонал-комунізм.

Націонал-комунізм — національно орієнтований напрям у комуністичному русі,

що виник у 1917–1920-х роках серед частини народів колишньої Російської імперії.

Сучасний історик Геннадій Єфіменко

про український націонал-комунізм

«Націонал-комуністи вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за російським зразком, а пристосовувати до національних умов. У роки революції українські націонал-комуністи вимагали створення незалежної української радянської республіки з окремою армією і під керівництвом самостійної комуністичної партії. Популярність таких ідей у суспільстві, наявність впливу націонал-комуністів на українське селянство зумовили обережне ставлення центрального більшовицького керівництва до цього руху і відсутність, на той час, репресій до його представників».

Та утвердившись при владі, більшовики стали придушувати рух українського націонал-комунізму.

Сутність внутрішньо політичного курсу більшовиків полягала в руйнації наявної в Україні господарської системи, що ґрунтувалася на товарно - грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном. Така політика отримала назву «воєнний комунізм».

Наприкінці 1920 — на початку 1921 рр. територію України окуповувала Червона армія Радянської Росії чисельністю до 1 млн 200 тис. чоловік. Тут дислокувалося 35 дивізій, 10 бригад, технічні та спеціальні частини, які були зведені у п'ять армій (4-у, 6-у, 12-у, 14-у, 1-у кінну).

У січні 1921 року при Головній Команді військ УНР засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Справу підготовки до походу в Україну Симон Петлюра доручив відомому військовому діячеві генерал-хорунжомуЮрку Тютюннику. Підготовка рейду в Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального штабу Польського Війська.

7 жовтня 1921 року більшовики домоглися від поляків видалення з території Польщі представників «Російського Евакуаційного Комітету» на чолі з Б. Савінковим. Відтак було перекреслено російсько-білоруський рейд, який мав стягнути на себе увагу частин Червоної Армії, розташованих у Білорусі, і тим самим забезпечити з півночі український рейд.

19 листопада 1921 року Басарабська група вирушила у похід трьома відділами. На момент виступу групи склалися несприятливі обставини для проведення операції. Більшовикам вдалося розсіяти більшість повстанських угруповань та розгромити основні підпільні організації Одещини. Партизанські загони Заболотного вже не становили значної сили.

Перший відділ чисельністю 187 вояків під командуванням підполковника Йосипа Пшонника прорвався на лівий берег Дністра за вісім кілометрів на захід від Тирасполя. Вони оточили прикордонну заставу в селі Бичок, зняли вартових та перебили червоноармійців у казармі. Далі повстанський загін рушив до села Паркани, де за допомогою українських селян, швидко впорався із чевоними. В Парканах були захоплені кулемети та гвинтівки, якими озброїлися повсталі селяни. Далі були зайняті села Тернівкаі Красногірка, де відділ знову поповнився повстанцями. Разом з місцевими повстанцями Бессарабська група вирушила наТираспіль. Близько 9 години ранку повстанці захопили західні райони Тирасполя (Фортецю, Зафортечну Слобідку, Житомирські Казарми), але здобути міста їм не вдалося. Велика група місцевих підпільників спробувала захопити будівлю повітової НК, проте чекісти відбили атаку. Назустріч групі вийшов ІІ батальйон 451-го полку Московської дивізії та частини полку особливого призначення під командою Миронова. Одна частина відділу Пшонника відійшла до села Бичок, а інша до Паркан. В ході операції відділ Басарабської групи під командою сотника Пшонника втратив, за радянськими джерелами, 79 вояків, які здебільшого потрапили в полон. Інші пішли вплав через Дністер і декому вдалося дістатися румунського берега.

Другий відділ, менш чисельний, під командою отамана Батурина перейшов Дністер біля містечка Гура-Бікулуй, на північ від Бендер, зайняв село Плоску й вирушив у північно-східному напрямку на місто Тираспіль. Назустріч йому вийшов Тираспільський гарнізон Червоної Армії, і після короткого бою відділ мусив відступити, втративши багато вбитими і пораненими

Третій відділ кількістю близько 50 чоловік, під командою особисто генерал-хорунжого Гулого-Гуленка перейшов з Басарабії на територію України в районі містаДубоссари вранці 18 листопада 1921 року. Цей відділ ніяких боїв не вів, а лише забезпечив перехід Гулого-Гуленка в Україну для організації повстанського руху. До виступу на Україну готувався ще один відділ з 200 бійців під керівництвом капітана Фролова, який дислокувався у районі Акермана; однак він так і не перейшов румунсько-радянського кордону.

Основним завданням Подільської групи, як і Бессарабської, було відволікання основних сил більшовиків від групи Тютюнника. Реалізувати такий план планувалося пройшовши групою між червоноармійськими частинами у районі Бар — Хмільник — Вінниця — Житомир. Після цього планувалося з'єднання з Волинською повстанською групою в районі Малин — Чоповичі — Радомишль для подальшого спільного наступу на Київ.  Командувач повстанською групою — підполковник Михайло Палій-Сидорянський. О 23-й годині 25 жовтня 1921 року біля села Голенищеве радянсько-польський кордон перетнув загін Сумароківа Подільської групиО 2-й годині ночі 26 жовтня кордон перейшла основна частина Подільської групи поблизу села Бондарівка

У селі Згарок група Палія-Сидорянського напала на більшовицький штаб і військову частину Григорія Котовського. Частину окупантів повстанці знищили, проте деяким червоноармійцям, у тому числі й самому Котовському, вдалося врятувалися втечею.

18 листопада командування групи довідалося про поразку основних повстанських сил у бою під Малими Міньками, тому був даний наказ Подільській групі про початок повернення до Польщі. Кордон вона перетнула між містечком Острог та селом Милятин 6 грудня 1921 року

4 листопада 1921 в рейд вийшла Волинська група з району Олевська — під головуванням генерала Тютюнника, подолавши опір радянських прикордонників, перетнула польсько-український кордон і пройшла в Коростенський район. 7 листопада здобула Коростень (6 стрілецька дивізія полковника Вержбовця), однак радянська історіографія це заперечувала. Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. Після бою відбулося об'єднання решток 4-го кінного корпусу 4-ї київської дивізії під командуванням полковника Палія-Сидорянського та 6-ї стрілецької дивізії полковника Вержбовця. 10 листопада об'єднаний загін захопив станцію Чоповичі, але після прибуття червоної стрілецької дивізії та бронепоїзда був вибитий. В районі селища Базар (тепер Житомирська обл.) група була оточена більшовицькою кавалерією Г. Котовського. 17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки повстанці були розбиті. Частина учасників групи потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської Армії 21 листопада 1921 було розстріляно під Базаром. Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і перейти польський кордон.

Причини  поразки українського  визвольного руху.

Українська політична еміграція.

Наслідки державотворчих процесів 1917 – 1921 рр.:

Визвольні змагання українського народу закінчилися поразкою; становлення української державності відбувалося за складних політичних умов та агресії ззовні; керівники української влади та її політичні лідери не мали чіткого плану дій, не визначились щодо суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями; прихильники державної незалежності діяли не узгоджено та ворогували між собою; боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально – економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки Української революції;

Набутий досвід і уроки державотворчих процесів 1917 – 1921 рр. стали надбанням наступних поколінь борців за українську державу; радянська влада вимушена була визнати хоч і ефемерну, але Українську державу

V Закріплення нових знань

1. Поясніть, завдяки чому радянські війська змогли встояти перед натиском на Західному і Південному фронтах.

2. Яких змін зазнала внутрішня політика більшовиків 1920 р.?

3. Чому махновський рух зазнав поразки?

4. Чи можна вважати, що наприкінці 1920 р. боротьба в Україні припинилась остаточно?

VIІ Домашнє завдання

Опрацювати §16  підручника, надати відповіді на запитання і завдання параграфа. 

                                підручник