Тема «Індія і Пакистан. Близький Схід»
Записати в конспект тему, план
уроку і підкреслене в даній темі
Основні дати:
1947 р. — розділ колишньої
колонії Великої Британії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан
1947–1964 рр. — уряд Дж. Неру
при владі
1947–1949 рр. — Перша
індо-пакистанська війна
1965 р. — Друга
індо-пакистанська війна
1971 р. — Третя
індо-пакистанська війна
1998 р. — ядерні випробування
Індії та Пакистану; країни набувають статусу ядерних держав
травень 1948 р. — утворення
Держави Ізраїль
червень 1967 р. — Шестиденна
війна
жовтень 1973 р. — «Війна
Судного дня»
1993 р. — утворення
Палестинської автономії і палестинської адміністрації
1. Здобуття незалежності народами Індії
Індуїстів і мусульман в Індії представляли, відповідно, дві партії —
Індійський національний конгрес (ІНК) на чолі з Джавахарлалом Неру і
Мусульманська ліга, очолювана Мухаммедом Алі Джинною. Непримиренні позиції щодо
майбутнього країни призвели у 1947 р. до збройного зіткнення між індуїстами і
мусульманами.
За цих умов парламент Великої Британії ухвалив «Акт про незалежність
Індії» (набув чинності 15 серпня 1947 р.), що передбачав розділ колишньої
колонії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан. Пакистан складався з двох частин —
західної та східної, між якими було 1600 км території Індії.
Перша жінка голова уряду мусульманської країни – Беназір Бхутто (Пакистан).
1.2. Проблеми
Пенджабу і Кашміру
На цьому ґрунті посилилися релігійні розбіжності, що спричинили збройні
зіткнення в Пенджабі, дорогами якого в протилежних напрямках рухалися одночасно
сотні тисяч біженців. Це була безпрецедентна в історії Індії міграція людей, що
охопила 16 млн осіб.
Водночас розпочалися воєнні дії між індуїстами й мусульманами через
князівство Кашмір. У 1947 р. між Індією і Пакистаном виник збройний конфлікт
(Перша індо-пакистанська війна, 1947–1949 рр.). Лише 1 січня 1949 р. за
посередництва ООН Індія і Пакистан уклали угоду про припинення вогню.
26 січня 1950 р. набула чинності конституція, за якою Індія проголошувалася
«суверенною демократичною республікою» й одночасно залишалася членом
Співдружності націй.
2. Внутрішня і зовнішня політика Дж. Неру
Метою Дж. Неру та ІНК була побудова «суспільства соціалістичного зразка» на
основі концепції «індійського (конгресистського) соціалізму». Вона означала не
ліквідацію приватної власності, а обмеження «власницьких інстинктів і
устремлінь» на благо суспільства.
У 1952 р. в Індії розпочалася аграрна реформа. Земля від посередників-заміндарів
переходила до тих, хто її обробляв.
Курс Дж. Неру на розвиток промисловості передбачав створення державного
сектору, що мав зайняти «ключові позиції» в економіці країни.
У 1953 р. уряд розпочав адміністративну реформу для реорганізації територій
штатів за мовно-національним принципом; ліквідовувалися князівства.
Конституція 1950 р. визначила 17 основних мов Індії, що мали статус
національних; але офіційною, поряд з англійською, стала тільки хінді. Це в
нехіндімовних районах сприймалося як національне гноблення.
Зовнішньополітичний курс уряду Дж. Неру вирізнявся чіткістю позицій у
питаннях боротьби за мир, протидії колоніалізму і расизму.
У 1954 р. Індія і Китай уклали угоду про торгівлю. У ній уперше були зафіксовані
п’ять принципів мирних відносин, що стали визначальними для багатьох країн у
міжнародних відносинах.
П’ять принципів мирних відносин
1.
Рівність і взаємна вигода.
2.
Мирне співіснування.
3.
Взаємна повага територіальної цілісності
і суверенітету.
4.
Взаємний ненапад.
5.
Взаємне невтручання у внутрішні справи одне
одного.
Дж. Неру і його країна стояли у витоків
Руху неприєднання.
Рух неприєднання (з 1961 р.) —
міжнародне об’єднання країн світу, що визнають неприєднання до військових
союзів великих держав одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.
3. Індо – Пакистанський конфлікт
Друга індо - пакистанська війна (серпень — вересень 1965 р.), яка
закінчилася під тиском ООН і не принесла відчутної переваги жодній зі сторін.
Новий сплеск індо - пакистанського конфлікту стався на початку 1970-х
років. Жителі східної частини Пакистану відчували себе «людьми другого сорту»:
державною визнали мову, якою розмовляли на заході; у розвиток східної частини
вкладали значно менше коштів.
У 1970 р. на парламентських виборах перемогла партія «Ліга свободи», яка
виступала за автономію Східного Пакистану. Згідно з конституцією,
«Ліга свободи» могла сформувати уряд, але лідери Західного Пакистану були проти
призначення Рахмана прем’єр-міністром. У результаті останній оголосив про
початок боротьби за незалежність Східного Пакистану.
За різними оцінками, було вбито від 300 тис. до мільйона жителів східної
частини країни, близько 8 млн біженців, шукаючи порятунку, вирушили до Індії.
Індійці надавали підтримку партизанським бійцям за незалежність Бангладеш. 16 грудня 1971 р. командувач пакистанських військ у
Бангладеш підписав акт про капітуляцію. У результаті відокремлення від
Пакистану Східної Бенгалії в регіоні утворилася нова держава — Народна
Республіка Бангладеш.
4.
Уряди
Індіри Ганді
Індіра Ганді стала прем’єр-міністром тільки після смерті Шастрі — у 1966 р. Світова економічна криза 1973–1974
рр. значно погіршила економічне становище країни. На цьому тлі опозиція
консолідувала свої сили. Напередодні парламентських виборів було оголошено про створення
коаліції опозиційних уряду партій, названої «Джаната фронт» (Народний фронт),
до якого ввійшов і ІНК (О). У 1977 р. ДФ перетворили на нову партію — «Джаната
парті» (Народна партія). На виборах до парламенту в 1977 р. «Джаната парті»
здобула перемогу.
Закінчилася 30-річна епоха перебування
при владі ІНК.
5.
Конфесійне
протистояння наприкінці ХХ ст..
5.1 Сикхська проблема
Активізували свою діяльність сикхські екстремісти, які виступали за створення
Держави Халістан на території індійського штату Пенджаб.
Сикхізм (виник на початку XVI ст.
в Пенджабі, Індія) — восьма за чисельністю прибічників релігія у світі (понад
20 млн). Його засновник гуру Нанак проголосив головні правила сикхізму: роздуми
про Бога і уславлення його; чесне життя у своєму домі на кошти, зароблені чесною
працею; община, що має жити за директивами Великих Гуру. Кожний хлопчик-сикх
отримує по батькові Сінгх, а кожна дівчинка — по батькові Каур. Десятий (і
останній) гуру Гобинд Сингхе на рубежі XVII і XVIII ст. зобов’язав кожного
сикха завжди носити зброю і бути готовим вступити в бій. Сикхи є гарними
воїнами. Збереглася історія про бій у 1897 р. на північно-західному кордоні
Індії, коли 21 сикх відбив атаку 10 тис. пуштунів.
Коли в Золотому храмі у м. Амрітсар оселився великий духовний авторитет
сикхів Джарнаіл Сінгх Бхіндранвале, головна святиня перетворилася на штаб
сепаратистів. У травні 1984 р. уряд І. Ганді прийняв
рішення про штурм храму, помилково вибравши для цього час, коли тут було дуже багато
сикхів-паломників. Акцією відплати
за штурм Золотого
храму було вбивство Індіри Ганді 31 жовтня 1984 р., здійснене співробітниками
охорони прем’єр-міністра. Убивство І. Ганді викликало масові погроми, у
результаті яких загинули від п’яти до 30 тис. сикхів.
Сьогодні проблема сепаратизму сикхів не є для Індії особливо актуальною.
Сикхи широко представлені в командному складі індійської армії.
5.2 Тамільська проблема
На півночі сусіднього острова Цейлон, де виникла держава Шрі-Ланка, також
проживали таміли — давні мігранти з Індії, які сповідують індуїзм. Міжетнічні
та міжрелігійні суперечки призвели до початку громадянської війни. Таміли
розпочали збройну боротьбу за незалежність. Їхня організація «Тигри звільнення
Таміл Ілама» (ТЗТІ) була створена в 1976 р. 21 травня 1991 р. терорист-смертник
підірвав себе на мітингу в Мадрасі, вбивши прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді
(сина Індіри Ганді).
6. Індія на зламі ХХ – ХХІ ст
На початку ХХІ ст. Індія посідає шосте місце у світі за сумою головних
макроекономічних показників. Індія — перша з країн, що розвиваються, приступила
до розробок у галузі атомної енергетики. У державі розвивається аерокосмічна галузь:
останнім часом здійснено ряд запусків штучних супутників Землі. На 2022 р.
Індія планує відправити в космос людину.
Активно розвивається українсько-індійське співробітництво у військово-технічній
сфері та авіаційній промисловості. У КБ «Південне» (м. Дніпро) створювали перші
індійські супутники.
1.
Створення
держави Ізраїль
1.1 Близькосхідна проблема в міжнародних
відносинах
29 листопада 1947 р. Генеральна
Асамблея ООН ухвалила резолюцію No 181, згідно з якою
було ліквідовано британський мандат на управління Палестиною, та схвалила рішення
про утворення на її території двох держав — єврейської (57 % території) й
арабської (43 %). Місто Єрусалим, що стало самостійною адміністративною
одиницею під контролем ООН, було відкрите для обох народів.
14 травня 1948 р. Д. Бен-Гуріон
проголосив створення Держави Ізраїль.
Палестинці, які відмовились визнавати резолюцію ООН від 29 листопада 1947
р., не зуміли створити свою державу.
1.2 Війна 1948 – 1949 рр.
Вже 15 травня 1948 р. об’єднані збройні сили Єгипту, Трансйорданії (пізніше
— Йорданія), Сирії, Іраку, Лівану, Саудівської Аравії та Ємену розпочали
наступ.
У червні 1949 р. між Ізраїлем і Єгиптом, Трансйорданією, Ліваном і Сирією
було підписане перемир’я. Територію, відведену для арабської держави за
рішенням ООН, захопили Ізраїль, а також Єгипет (сектор Гази) і Трансйорданія
(Західний берег річки Йордан).
2.
Арабо –
Ізраїльські війни
2.1 Війна 1956 р.
Після націоналізації в липні 1956 р. Суецького каналу президентом Єгипту Г.
А. Насером єгипетська влада заборонила прохід через канал ізраїльських
кораблів, а також транспортних суден, що йшли в порти Ізраїлю. Розцінивши це як
акт агресії, 30 жовтня 1956 р. ізраїльські війська вторглися на Синайський
півострів; їх активно підтримали війська Великої Британії та Франції.
Наприкінці 1956 р. Велика Британія та Франція, а в березні 1957 р. й
Ізраїль вивели свої війська з єгипетської території. Контроль за кордони між
Ізраїлем і Єгиптом поклали на миротворчі війська ООН.
2.2 Радянсько- арабське зближення та
підготовка нової війни
На чолі Єгипту стояв харизматичний лідер Гамаль Абдель Насер — соціаліст і панарабіст.
Він мріяв про об’єднання всіх арабів в одній державі. Після Суецької кризи
Насер взяв курс на зближення з Радянським Союзом. СРСР почав надавати Єгипту велику
економічну та військову допомогу.
16–18 травня 1967 р. на вимогу Каїра «блакитні шоломи» ООН терміново
залишили свої пости вздовж кордону. Після цього агресивна риторика арабських
лідерів посилилась. 22 травня Насер оголосив про початок морської блокади
Ізраїлю:
Шестиденна війна 1967 р.
Збройні сили арабських країн значно переважали ізраїльські. У цих умовах
ізраїльський уряд вирішив завдати превентивного удару. Вранці 5 червня 1967 р.
ВПС Ізраїлю знищили за день 451 літак Єгипту, Йорданії, Сирії й Іраку. Втрати
Ізраїлю становили 19 літаків. Завоювання панування в повітрі дало змогу
ізраїльським військам розпочати успішні наземні операції. Вже 8 червня
підрозділи Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) вийшли до Суецького каналу. 9 червня ізраїльтяни
розпочали наступ проти сирійських військ, і 10 червня встановили контроль над
Голанськими висотами. Сирійські війська відступили до околиць Дамаска.
Особливо запеклі бої точилися на йорданському фронті. З 5 по 7 червня
ізраїльтяни встановили контроль над Східним Єрусалимом, а також над усім
західним берегом річки Йордан.
«Віна Судного дня» 1973 р.
6 жовтня 1973 р., коли в Ізраїлі відзначали релігійне свято й армію, яка
складалася здебільшого з резервістів, було розпущено по домівках, єгипетські
війська форсували Суецький канал та вийшли на його західний берег. Так
розпочалася «Війна Судного дня» (або «Війна Йом Кіпур»). Єгипетська армія
прорвала ізраїльські укріплення, і отримала можливість для стрімкого просування
до Тель-Авіва. На іншому фронті сирійці захопили велику частину Голанських
висот. Незабаром війська Ізраїлю
перейшли в контрнаступ. 10 жовтня на північному фронті були розбиті
бронетанкові з’єднання Сирії, Іраку та Йорданії.
Уранці 14 жовтня єгипетська й ізраїльська армія зійшлися в найбільшій після
Другої світової війни танковій битві. До вечора єгиптяни втратили 260 танків і
200 інших одиниць броне техніки; ізраїльтяни на чолі з Аріелєм Шароном втратили
лише близько 40 танків. Війська ЦАХАЛу форсували Суецький канал і вступили в
Єгипет, захопивши 1600 км2 єгипетської території і зупинившись лише в 100 км
від Каїра.
2.3 Мирне врегулювання між Єгиптом та
Ізраїлем
Після війни новий президент Єгипту Анвар Садат переорієнтував зовнішню
політику своєї країни на співробітництво із США. У 1976 р. Садат оголосив про
розірвання договору з СРСР про дружбу і співробітництво; всі радянські
військові покинули країну.
У вересні 1978 р. А. Садат і
прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін зустрілися в Кемп-Девіді,
заміській резиденції президента США,
і погодили текст мирного договору
між Єгиптом та Ізраїлем.
3. Близькосхідна криза і палестинська
проблема
Після закінчення першої арабо-ізраїльської війни (1949 р.) палестинські
біженці розмістилися в таборах на території Єгипту, Йорданії та Сирії. Палестинські збройні угруповання,
які сформувалися в таборах палестинських біженців, розпочали боротьбу проти
Ізраїлю. Вагоме місце серед них зайняв ФАТХ (Рух за національне
визволення Палестини). У 1964 р. представники ФАТХу та інших палестинських
рухів утворили Організацію визволення Палестини (ОВП). Її метою було створення
незалежної арабської держави на території всієї Палестини, що передбачало
знищення Ізраїлю. У 1969 р. головою виконкому ОВП обрали очільника ФАТХу Ясіра Арафата.
У 1970-х роках палестинці розпочали терористичну війну проти Ізраїлю. Проте
в 1982 р. ОВП зазнала поразки у відкритому протистоянні з ізраїльською армією в
Лівані (операція «Мир Галілеї»), і палестинцям довелося перебратися до Тунісу.
У 1987 р. на окупованих Ізраїлем унаслідок Шестиденної війни палестинських
територіях ОВП вдалося підняти загальне повстання — «інтифаду» («війну
каменів»). 1987 – 1996 рр.
– перша інтифада: 2000 – 2005 рр. – друга інтифада.
У 1994 р. внаслідок Угод в Осло була створена Палестинська національна
адміністрація (ПНА).
Однак у вересні 2000 р. розпочалася друга інтифада, У 2002 р. уряд Ізраїлю ухвалив рішення
щодо спорудження «стіни безпеки» завдовжки 364 км, що відгороджує Ізраїль від
палестинських територій. Також гостро постає проблема єврейських поселень на
окупованих територіях.
«Палестинська автономія» (або «Палестинська держава») розділена територією
Ізраїлю; одна частина — сектор Гази — контролюється ХАМАСом, інша — Західний
берег ріки Йордан — ФАТХом. Ці палестинські організації перебувають у стані
конфлікту між собою.
Складова арабо-ізраїльського конфлікту — статус Єрусалима. Саме на теренах Східного
Єрусалима розташоване Старе місто і святі місця юдаїзму, християнства й іслама
— Храмова гора, Стіна Плачу, Храм Гробу Господнього, Гетсиманський сад, мечеть
Аль-Акса і Купол Скелі. У 1980 р. Кнесет (парламент Ізраїлю) ухвалив Закон про
Єрусалим, який оголосив Єрусалим «єдиною і неподільною столицею Ізраїлю». Право
Ізраїлю на Єрусалим не визнала міжнародна спільнота. Натомість палестинці
вважають, що Східний Єрусалим — столиця їхньої майбутньої держави. 14 травня 2018 р. США відкрили
своє посольство в Єрусалимі. Єрусалим визнали столицею Ізраїлю ряд країн
Латинської Америки та Європи.
4. Україна й держава Ізраїль
Дипломатичні відносини між Україною та Ізраїлем були встановлені 26 грудня
1991 р. Важливою подією у двосторонніх відносинах було впровадження у 2011 р.
безвізового режиму між Україною та Державою Ізраїль. Активізувалася співпраця України з
Ізраїлем у сфері озброєння та військової техніки. Від початку
російсько-української війни ізраїльські медики допомагають у лікуванні
поранених українських військових;
5. Україна й Палестинська автономія
У 2001 р. між Палестинською автономією та Україною були встановлені
дипломатичні відносини.
Дайте відповіді на питання
1. Коли та за яких умов було
розділено колишні колонії Великої Британії на два домініони — Індійський Союз і
Пакистан?
2. У чому полягає сутність
Кашмірської проблеми?
3. Визначте основні напрями політики
уряду Дж. Неру.
4. Назвіть основні принципи
мирних взаємовідносин, запропоновані лідерами Руху неприєднання.
5. Розкрийте основні причини,
зміст і наслідки індо-пакистанського конфлікту в 1960–1970-х роках.
6. Схарактеризуйте політику
урядів Індіри Ганді.
7. Розкрийте сутність
сикхської проблеми в Індії.
8. Схарактеризуйте тамільську
проблему та способи її розв’язання.
9. Схарактеризуйте
соціально-політичний розвиток Індії на зламі ХХ–ХХІ ст.
10. Які основні успіхи Індії
на шляху модернізації?
11. Поясніть поняття «Рух
неприєднання».
12. Коли і за яких обставин
виникла Держава Ізраїль?
13. Визначте причини
арабо-ізраїльського конфлікту.
14. Порівняйте початок і хід
бойових дій під час Шестиденної війни 1967 р. та «Війни Судного дня» 1973 р.
15. Зівставте результати
арабо-ізраїльських війн 1948–1949, 1956, 1967 і 1973 рр.
16. Проаналізуйте витоки
проблеми палестинських біженців.
17. Визначте причини, що
сприяють появі та розвиткові терористичних організацій на Близькому Сході.
18. Поясніть значення понять:
Палестина, палестинці.
19. Покажіть на карті
територію Держави Ізраїль; територію Палестинської автономії; арабські країни,
які брали участь в арабо-ізраїльських війнах.
Домашнє завдання
Підручник
«Всесвітня
Історія» 11 клас
І. Я. Щупак §22,
23
Виконані
завдання відправити на вайбер телефон 380 502654581 або на електронну
пошту kerbutvadim2012@gmail.com
Комментарии
Отправить комментарий